ГУМОР У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

  • Світлана Володимирівна Баранова
  • Ірина Петрівна Калініченко
Ключові слова: політик, неформальна комунікація, комічне, жарт, іронія

Анотація

Метою статті було дослідження ролі гумору в промовах політиків, яке проводилося на основі методів спостереження, порівняння, аналізу, функціонального та описового методів.

Результати. Виявлено, що гумор використовується для провокування опонента на агресію, розрядки напруженої обстановки, підкріплення жартом миролюбного настрою та дозволяє сторонам знайти компроміс. Він використовується для провокування опонента на агресію або інші дії, що тим самим ставить опонента в невигідне становище. Зазначено, що гумор вивчають із позицій трьох підходів: теорії переваги, теорії невідповідності і теорії полегшення. Особливу увагу звернено на промови колишнього американського президента Барака Обами. З’ясовано, що політик не нехтує і таким стилістичним прийомом, як іронія. Іронічний жарт, навпаки, посилює ефект комічного, роблячи висловлювання більш експресивним. Продемонстровано, що жарти можуть мати позитивний і негативний вплив на адресата. Гумор ефективний у межах спонтанної, а не підготовленої комунікації. У конфліктних ситуаціях роль гумору є неоціненною. Вчасно сказане жартівливе слово розряджає атмосферу, дозволяє сторонам заспокоїтися та знайти консенсус, не відчуваючи тиску. Гумор є своєрідною формою неформальної комунікації в багатьох сферах соціальної діяльності. Як вид неформальної комунікації він не має таких жорстких рамок цензури, на відміну від тієї інформації, яку соціум отримує з офіційних джерел. Саме «несерйозність» і простота сприйняття допомагає привернути пильнішу увагу до політичних питань більш широкої аудиторії, ніж строга термінологія формальних джерел соціально-політичних комунікацій, у той час як політик, який застосовує гумор проти опонента, найчастіше звертається до публіки, підкреслюючи спільність із нею, її інтересами, потребами. Це виступає спробою перетягнути аудиторію на свій бік, послабивши, таким чином, позицію суперника.

Висновки. Політики високого рівня часто побоюються бути клоунами чи дотепниками. Проте традиція гумористичної поведінки політика в американській культурі існує, оскільки політика є, в першу чергу, управлінням людьми, переконанням і участю, а не силою та примушуванням. Барак Обама широко використовує у промовах жарти для утримання влади, завоювання довіри адресатів, підтримки їхньої симпатії.

Посилання


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/ksuict/pa.journal.kspu.edu/www/cache/t_compile/980f50e5049a9d818b8461a383b671e117021563^addd65021fadf964339ab08cd1aa93ba59b14e9c_0.app.frontendobjectsarticledet.php on line 252
1. Борботько В.Г. Принципы формирования дискурса: От психолингвистики к лингвосинергетике. 4-е изд-е. Москва : Либроком, 2011. 288 с.
2. Дмитриев А.В. Социология политического юмора: очерки. Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. 332 с.
3. Дудар Є.М. Антифас: Гумор та сатира. Київ : Дніпро, 1987. 519 с.
4. Кулинич М.А. Лингвокультурология юмора. Самара : Самара, 1999. 180 с.
5. Лук А.Н. Юмор, остроумие, творчество. Москва : Искусство, 1977. 183 с.
6. Ратмайр Р. Смех в деловом общении: комизм и вежливость. Логический анализ языка. Языковые механизмы комизма / отв. ред. Н.Д. Арутюнова. Москва : Индрик, 2007. С. 164–174.
7. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса : дис. доктора филол. наук : 10.02.01, 10.02.19. Волгоград, 2000. 431 с.
8. Online Collins English Dictionary. URL : http://www.collinslanguage.com/ (дата звернення: 28.09.2019).
Опубліковано
2019-11-29
Сторінки
20-23
Розділ
Романські, германські та східні мови