МІФОЛОГЕМА АГАСВЕРА В НОВЕЛІ ДЖЕЙМСА ГРЕМА БАЛЛАРДА THE LOST LEONARDO: ІНВАРІАНТ І ТРАНСФОРМАЦІЯ

Анотація

Мета розвідки – простежити трансформацію міфологеми Агасвера в новелі Дж. Балларда «Викрадений Леонардо» (1964) у крос-культурному діалозі з апокрифічною легендою й інваріантним «ядром» (hard core) міфологеми. Досягнення поставленої мети реалізуємо через комплексну методику, репрезентовану загальнонауковими методами, як-от аналіз і синтез. Порівняльно-типологічний метод застосовуємо для встановлення схожості та відмінності інтерпретації міфологеми Агасвера як наскрізної в «тексті культури». Методики «пильного читання» (close reading), інтертекстуальний метод залучаємо в текстуальному вивченні творів. Основною стратегією є компаративний підхід, що відкриває перспективи крос-культурного дослідження. Результати. У розвідці проаналізовано оригінальний варіант перекодування міфологеми Агасвера у мідл-літературі. У такому аспекті новела Дж. Балларда «Викрадений Леонардо» (1964) досі не була предметом спеціального вивчення. Унаслідок теоретичних узагальнень, типологізації аналітичних спостережень над корпусом творів, що містять міфологему Мандрівного блукальця, описано структурно-семантичний конструкт міфологеми Агасвера в кореляції з апокрифічною легендою; проаналізовано прийоми її перекодування в артдетективній новелі Дж.Г. Балларда; простежено подвійну апеляцію мідл-літератури і до маси, і до інтелектуалів, що акцентовано її увагою до читача. З’ясовано, що історія Дж.Г. Балларда про Агасвера-художника, розважаючи реципієнта, виконує культуртрегерські функції. Завдяки насиченості контексту «знаками культури» вона сприяє інтелектуалізації читача, підвищенню його самооцінки. Жанрові структури артдетективу активізують рецептивний потенціал твору. У висновках зазначено, що в художній реалізації міфологеми Агасвера Дж.Г. Баллард удається до принципу «подвійного кодування». Концептуальну проблематику й художню майстерність «високої» прози він синтезує з установками на розважальність масової та мідл-літератури. У такий спосіб, балансуючи на межах інваріантних і варіативних складників міфологеми Агасвера, автор пропонує свою версію. Від інваріанта її відрізняють інверсія домінантного мотиву безсмертя, естетична проблематика новели, оригінальний образ Вічного блукальця, що є художником, міжтекстова взаємодія літератури й живопису, відкритий фінал і парадоксальність розв’язки. Із двох фіналів легенди про Вічного Жида автору ближче той, що дарує Вічному мандрівникові прощення.