НОМІНАЦІЯ ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ В ГОВІРКАХ БУЗЬКО-ІНГУЛЬСЬКОГО МЕЖИРІЧЧЯ

Анотація

Метою статті є презентація репертуару та опис номінації родинних обрядів українських говірок Бузько-Інгульського меж- иріччя у структурно-семантичному аспекті.

Методи: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень; описовий та лінгвогеографічний; використано еле- менти порівняльно-історичного, зіставно-типологічного методів та методики контекстуального аналізу.

Результати. Уперше досліджено вербальні засоби родинних обрядів українських говірок як фрагмент мовної картини сві- ту носіїв цих говірок; оприлюднено значний за обсягом діалектний та етнографічний матеріал, який відбиває стан збереження традиційних родинних обрядів та їх номінації у другій половині ХХ ст.; досліджено просторову поведінку мовних елементів, пов’язаних із традиційною культурою. Здійснене на межі споріднених суміжних наук (лінгвістики, етнографії та фольклористики) дослідження сприяє вирішен- ню теоретичних питань, що стосуються проблем специфіки народної культурної термінології, взаємодії обряду та його мовної реалізації в семіотичному плані. Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібраний і систематизований мовний та етнографічний матеріал може бути використаний у діалектній лексикографії, етимології, етнографії, дидактиці.

Висновки. Лексика традиційних родинних обрядів є одним із найбільш архаїчних шарів діалектного словника. Вона не є ізольованою від лексики інших говірок. У Словнику українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя зафіксовано понад 1000 назв на позначення реалій, пов’язаних із родинними обрядами Бузько-Інгульського межиріччя. У статті лексику весіль- ного обряду структуровано за тематичними і лексико-семантичними групами. Спостереження над лексикою досліджуваного регіону дає підстави відзначити збереження репертуару зафіксованих назв як у старшого, так і молодшого поколінь. Таку дум- ку підтверджено наявністю великої кількості найменувань, що мають сталий характер: веис’і|л:’а, |свад’ба, об|зорини, |огл’ади та ін. Постійно вербалізованими у різних говірках виявилися поняття, що складають ядро обряду: назви етапів обрядів, учас- ників, обрядового одягу, предметів, що використовуються з ритуальною метою. Страви і напої рідко мають спеціальні назви (окрім суто обрядових страв). До складу весільної лексики входять здебільшого полісемічні лексеми. Мотивованість назв пов’язана насамперед із вибором мотиваційних ознак, що є основою для називання предметів і явищ.