№ 82 (2020): Південний архів (філологічні науки)
Романські, германські та східні мови

СПОЛУЧАВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ІМЕННИКА

Юлія Борисівна Лебедь
Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

Опубліковано 2020-09-04

Ключові слова

  • semantic unities, semantics, synsemantical Noun, connecting properties of word, Noun nominations of few words
  • семантичні єдності, семантика, сполучувальні властивості слова, синсемантичний іменник, іменникова кількаслівна номінація

Анотація

Мета. Стаття присвячена сполучувальним можливостям іменника. Функціональний підхід вносить істотні корективи щодо виділення системи синтаксичних одиниць, їхньої ієрархії, функції. Функціональний метод допомагає вирішити синтаксичні завдання, що стосуються структури речень. В українській лінгвістиці є багато досліджень, які присвячені дієслівним можливостям утворювати речення. Мета цієї статті – описати сполучувальні можливості іменника щодо утворення кількаслівної іменникової номінації.

Методи. Основними методами дослідження були: описовий метод; метод порівняння; метод моделювання; метод розподільного аналізу.

Результати. Іменнику належить одне із центральних місць у системі частин мови. Він може позначати предмети й може бути головним компонентом речення. Іменник – один із компонентів, що активно бере участь у реченнєвотвірних процесах. Більшість смислових єдностей базуються на синсемантичному іменнику, який може позначати об’єктний денотат. Ця властивість сприяє утворенню єдностей різної структури із синсемантичним іменником. Українські синсемантичні іменники утворюються від синсемантичних дієслів, деяких абсолютних іменників із певним значенням та іменників із переносним значенням. Синсемантичні іменники утворюються від дієслів, що означають стан природи. У кількаслівній іменниковій номінації іменник утворює сильну позицію для залежного компонента. Цей компонент компенсує синсематику іменника. Відповідно до цих залежних компонентів ми можемо виділити такі моделі кількаслівної іменникової номінації: безприйменниково-іменникові / займенникові моделі, прийменниково-іменникові / займенникові моделі, інфінітивні моделі. Синсемантичні іменники проявляють вибірковість відповідно до залежних слів. Такі іменники можуть поєднуватися зі словами, несумісними граматично чи семантично. Граматичний зв’язок визначається валентністю синсемантичних іменників. Слова, що номінують об’єктний денотат із взаємним виключенням, утворюють єдність.

Висновки. Існують такі групи кількаслівної іменникової номінації: за будовою: двокомпонентна, трикомпонентна; за структурною відкритісю / закритістю: закритого, відкритого типу; відповідно до прогнозування позиції іменником: односпрямована і двоспрямована; за морфологічним вираженням залежних від синсемантичного іменника слів: безприйменниково-іменникові, прийменниково-іменникові, інфінітивні, прислівникові. У межах кожної із цих груп виділяємо варіанти приіменникових обов’язкових компонентів із властивими їм формальними та семантичними ознаками. Синсемантичний іменник «обирає контекстних партнерів», у поєднанні з якими цілісно реалізує семантику, забезпечує тим самим граматичну й значеннєву правильність, мовну нормативність конструкцій – семантичних єдностей, на базі яких утворюються приіменникові обов’язкові компоненти з відповідним синтаксичним значенням.

Посилання

1. Адмони В. Пути развития грамматического строя в немецком языке. Москва : Высшая школа, 1973. 178 с.
2. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови : академічна граматика української мови. Київ : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с.
3. Дзюбишина Н. Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні. Організація тексту (граматика і стилістика). Київ, 1979. С. 5–13.
4. Загнітко А. Теоретична граматика української мови : Синтаксис. Донецьк, 2001. 662 с.
5. Іваницька Н. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення. Мовознавство. 2001. № 3. С. 97–103.
6. Іваницька Н. Двоскладне речення в українській мові. Київ : Вища школа, 1986. 167 с.