№ 79 (2019): Південний архів (філологічні науки)
Українська мова та література

ЛЮДИНА МАЙБУТНЬОГО: ЛІТЕРАТУРНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ШТРИХ ДО ПОРТРЕТА

Опубліковано 2019-11-04

Ключові слова

  • model of the world, sanctuary, religious motives, life and work of Vasyl Barka, poetic palette, author’s style
  • модель світу, самотність, релігійні мотиви, життя та творчість Василя Барки, поетична палітра, авторський стиль

Анотація

Василь Барка більшу частину свого життя прожив поза Україною. Умови життя спонукали його до конструювання особливої моделі світу, яку письменник представив у своїх творах.

Метою дослідження є спроба розкрити основні причини своєрідності поетичного мікро- та макрокосмосу письменника через аналіз фактів життя, зосередити увагу на тих аспектах творчості, які лежать в основі філософського конструювання письменником власної картини світу.

Методи. Під час дослідження використовувалися елементи мікроаналізу, біографічного, соціологічного методів, а також для аналізу художнього концепту самоти було використано деякі прийоми пошарового аналізу, що використовується в дослідженнях художнього концепту.

Результати. Проаналізувавши важливі віхи життя письменника, автор статті доходить думки, що віра в Бога завжди жила в душі письменника, а войовниче неприйняття релігії комуністичною системою, агресивне знищення всього, що стосувалося віри й церкви, ще більше заохотило митця до пошуку глибин цього явища. Тому логічним висновком у пошуку істини видається його переконання, що найглибша трагедія людини полягає в її гріховному відділенні від Бога.

Йдеться й про те, що мрії Барки про ідеальний світ збігаються з теорією Сковороди. Що цікаво, митець не лише мріяв про такий світ, а сам став його представником. Ця думка підтверджена його життям в останні роки. Дослідження також показало, що особливі умови життя й розуміння світу та функцій людини в ньому відбилися й у його творчості. У пошуках гармонії Барка створює поезію, що має оригінальний стиль і вимагає від читача уваги як фізичної, так і духовної.

Висновки. У розвідці зроблено висновок, що через певні життєві обставини В. Барка вимушений був жити самотньо, і це, на думку автора, стало причиною особливого способу мислення, який і привів його до створення своєї особливої реальності, а отже, й творчості. Саме життя дало йому можливість максимально наблизитися до омріяної сакральності й стати частиною цієї святості. Особливі умови життя й розуміння світу та функцій людини в ньому відбилися у його творчості, насамперед у поезії, зокрема у збірці «Океан».

Перспективи досліджень творчості письменника досить широкі, цікавим видається комунікативно-когнітивний аналіз художнього концепту самоти, що пронизує збірку «Океан».

Посилання

1. Барка В. Автобіографія. Віртуальний підручник з української літератури «Еврика». URL: http://eureka.ucoz.ua/publ/199-1-0-727 (дата звернення: 24.04.2019).
2. Вірний М. Портрет поета. Рівне, 1998. 201 с.
3. Маланій О. Сакральний мультиверс поетичних творів Василя Барки. Волинь філологічна: текст і контекст. 2015. Вип. 19. С. 124–134. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vftk_2015_19_16 (дата звернення: 15.04.2019).
4. Кейс В. Про «Свідка для сонця шестикрилих» (з промови на святкуванні Василя Барки 22-го червня 1996 року). Світовид. 1996. № 4. С. 68–72.
5. Барка В. Океан. Лірика. Нью-Йорк, 1979. 632 с.
6. Гринів О. Василь Барка як послідовник Григорія Сковороди. Літературознавство : матеріали ІІІ Міжнародного конгресу україністів (Харків, 26–29 серпня1996 р.). К., 1996. С. 325–331.
7. Жулинський М.Г. Василь Барка – культуролог і літописець долі українського народу. Народна творчість та етнографія. 2004. № 4. С. 56–66.
8. Ільницький М. Запах рідного слова серед чужого моря: Поети української еміграції. Дзвін. 1995. № 4. С. 140–151.
9. Кіндрась К. Світ ловив його, та не спіймав. Всесвіт. 2003. № 7–8. С. 162–164.
10. Маланій О. Національний часопростір у поезії Василя Барки. Слово і час. 2011. № 4.С. 51–61.
11. Мовчан Р. Український лірник на американській землі. Дивослово. 1998. № 7. С. 2–5.
12. Пушко В.Ф. Страдницька доля Василя Барки. Слово і час. 2009. № 9. С. 65–72.