РОМАНТИЗМ В ІНТОНАЦІЙНІЙ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ: РИТМОМЕЛОДИКА ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА

Анотація

У статті порушено проблему стильової ідентифікації поезії В. Самійленка. Незважаючи на чималу кількість досліджень його поетики, питання індивідуального стилю митця в диспозиції до стилів епохи залишилася на рівні декларативних тверджень про рух до модернізму. Дослідницька гіпотеза – розглянути проблему приналежності В. Самійленка до романтизму і (частково) неоромантизму через ритмомелодику віршів. Мета розвідки – показати вплив романтичного світогляду і відповідного типу творчості В. Самійленка на ритмомелодику його поезії; головне завдання – простежити риси неоромантизму в поетиці. Методи дослідження – віршознавчий і жанрово-стильовий аналіз. Результати. Критерій віршувальної техніки не завжди беруть до уваги у дослідженнях стилю. Тим часом саме віршування і його ритміко-тональні та риторичні засоби творять інтонаційний малюнок поетичної творчості й відображають її емоційну складову. Етапи розвитку національного віршування суголосні розвиткові методів і стилів. Для романтизму характерний розвиток класичного віршування із залученням народного мелосу, натомість для доби модернізму властивий рух у протилежному напрямку – до зміни канону, опанування некласичного віршування. Поети кінця ХІХ – початку ХХ ст. часто свій шлях до модернізму прокладали через експерименти з віршуванням. Але для більшості митців цього періоду визначальною є орієнтація на силабо-тоніку в поєднанні з народним мелосом, оскільки саме така поетична форма найбільш відповідна романтичному світовідчуттю. Висновки. Простежені у статті особливості віршувальної техніки В. Самійленка та ритмомелодики його поезій загалом показують, що занурення митця в народно-пісенну стихію є цілком романтичним. Навіть у творах іронічно-сатиричного спрямування поет зберігає інтонацію піднесеної емоційності. Фольклорна пісенність, що домінує, не дає змоги шукати ритми, в яких голос поета переважить більш потужну й універсальну народну мелодику.