Опубліковано 2021-07-01
Ключові слова
- дискурс допиту, досудове слідство, комунікативна роль, імплікатура, пресупозиція
- discourse of pre-trial investigation, interrogation, communicative role, implicature, presupposition
Анотація
Мета статті – вивчити, дослідити і проаналізувати імпліцитні значення в дискурсі поліцейського допиту на етапі досудово- го слідства з точки зору маркерів ролей учасників спілкування (слідчого та допитуваного). Матеріалом дослідження слугували транскрипти допитів на етапі досудового слідства США і Великої Британії, отримані методом суцільної вибірки. У роботі були застосовані такі методи дослідження: прагматичний та семантичний аналіз, включаючи концепти «обличчя» та «ввічливість», методи ідентифікації конверсаційних імплікатур для опису прагматичних показників комунікативних ролей; у форматі дис- курсивного аналізу особливе місце належить дослідженню елементів методу критичного аналізу дискурсу для виявлення закономірностей планування та перебігу дискурсу допиту з урахуванням факторів інституційного, міжособистісного та психо- логічного контекстів; елементи методу конверсаційного аналізу дискурсу для визначення таких параметрів, як парні зустрічні ролі, релевантні і преференційні / непреференційні рольові позиції, а також для з’ясування структуростворювального потенці- алу зміни комунікативних ролей в розвитку сценарію допиту. Результати дослідження показують, що ролі слідчого та допи- туваного в дискурсі досудового слідства можуть бути представлені експліцитно і імпліцитно. У результаті аналізу матеріалу ми приходимо до висновку, що маркери комунікативних ролей слідчого та допитуваного залежать від ступеня експліцитності й імпліцитності їх представлення у дискурсі допиту. Аналіз показав, що ролі найбільш чітко позначені лексичними засобами і прислівниками інтенсифікаторами. Непреференційні ролі слідчого (імпліцитні та експліцитні) на етапі досудового розслі- дування вимагають лінгвістичних засобів для мітігації «загрози» допитуваному (неозначені займенники, модальні дієслова, ідіоматичні вирази, що зменшують категоричність звинувачення). Більш імпліцитне програвання комунікативних ролей слід- чого та допитуваного вимагає використання номіналізації (зокрема, герундія) та подвійного заперечення і є ослабленим видом твердження. Імпліцитні форми вираження комунікативних ролей допитуваної особи відзначаються різноманітними засобами синтаксичного та семантико-синтаксичного рівнів.
Посилання
2. Кравченко Н.К. Дискурс и дискурс-анализ: краткая энциклопедия. Киев : ‘Интерсервис’. 2017. 286 с.
3. Кравченко Н.К., Пастернак Т.А. Прагматическая аттракция: Постановка проблемы и введение термина. Вісник київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія. Том 21, № 1. Київ, 2018.
4. Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих. Социально-лингвистические исследования. Москва : Наука, 1977. С. 42–51.
5. Крысин Л.П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка. Москва : Наука, 1989. 186 с.
6. Пастернак T.A. Kогнітивний компонент комунікативних ролей в інституційному діалозі. Науковий вісник НУБіП України. Серія: Філологічні науки. Київ, 2017/4/1.
7. Пастернак Т.А. Екопрагматичний аспект комунікативних ролей в епідейктичному дискурсі. Роль іноземних мов у соціокультурному становленні особистості: збірник наукових праць. Київ : НАУ, 2020. 144 с. С. 103–107.
8. Седов К.Ф. Становление дискурсивного мышления языковой личности: Психо- и социолингвистические аспекты. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1999. 179 с.
9. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Киев : Брама, 2004. 336 с.
10. Тарасова Е.В. Речевая системность в терминах лингвопрагматики. Вісник Харків. нац. ун-ту, 2000. № 471. С. 273–279.
11. Clayman S.E. Sequence and Solidarity, in E. J. Lawler and S. R. Thye (eds) Advances in Group Processes: Group Cohesion, Trust, and Solidarity, 2002. Р. 229–53.
12. Denzin N., Keller Ch. Frame analysis reconsidered. Ed. by G.A. Fine, G. Smith. London: Sage Publications, Vol. 4, 2000. Р. 65–79.
13. Goffman E. The interaction order. American Sociological Review 48, 1983. Р. 1–17.
14. Heydon G. Establishing the structure of police evidentiary interviews with suspects’. International Journal of Speech, Language and the Law 11(1), 2004. P. 27–49.
15. Heydon G. The language of police interviewing: A critical analysis. Houndmills, UK: Palgraves Macmillan Inc, 2005. 240 p.
16. Lerner G. H. Finding Face in the Preference Structures of Talk-in-interaction, Social Psychology Quarterly 59(4), 1996. Р. 303–21.
17. Sacks H. Lectures on conversation. 2 vols. /H. Sacks / Emanuel A. Schegloff. Oxford : BasilBlackwell, 1992. 343 p.
18. Sacks H. On the Preferences for Agreement and Contiguity in Sequences in Conversation, in G. Button and J. R. E. Lee (eds). Talk and Social Organization. Philadelphia, PA: Multilingual Matters, 1987. Р. 54–69.
19. Schegloff E.A., Jefferson G. and Sacks H. The Preference for Self-correction in the Organization of Repair in Conversation, Language 53, 1977. Р. 361–82.
20. Smith, M. J. Police interviews. URL : http://Cryptome.org/smith-inter.zip (дата звернення: 21.01.21).
21. Transcripts of interview D.A. Illingworth. URL : http://www.hillsborough.independent.gov.uk/repository/docs/SYP00038870001.pdf (дата звернення: 21.01.21).
22. Walker S. Role theory and foreign policy analysis. Durham, NC : Duke University Press, 1987. 196 p.
23. Wetherell M. Positioning and interpretative repertoires: Conversation analysis and post-structuralism in dialogue. Discourse and Society., 1998,Vol. 9. P. 387–412.