МАЛОВІДОМИЙ ПЕРЕКЛАД ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ М. ЗЕРОВИМ: ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ НАРОДНОРОЗМОВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Анотація

Мета роботи – майстерність перекладу М. Зеровим з мови оригіналу на українську повісті Миколи Гоголя «Іван Федо­рович Шпонька та його тітонька», дослідження прийомів перекладу народнорозмовних лексичних одиниць, до яких вдався видатний український митець.

Методи. У дослідженні використано зіставний метод, метод лінгвістичного і лінгвокультурного аналізу, структурно- семантичний метод, описовий і контекстуальний, методи теоретичного та емпіричного узагальнення.

Результати. У статті доведено, що у перекладі повісті М. Гоголя український письменник широко використовує розмовні лексичні одиниці задля створення мовних портретів героїв твору: Івана Федоровича Шпоньки, його тітоньки Василини Каш­порівни, поміщика-сусіда Григорія Григоровича, їхньої челяді. Етикетні формули-звертання і етикетні вигуки, зменшено-пест­ливі форми-звертання оригінального гоголівського тексту М. Зеров перекладає українською майже адекватно або застосовує еквіваленти. Виявлено, що найбільш уживаними прийомами перекладу є додавання, що використовуються для заповнення лексико-семантичних лакун, лексико-граматичні заміни, а також вилучення стилістично забарвлених елементів тексту. Серед лексичних елементів з національним (розмовним) маркуванням зафіксовано значну кількість вторинних номінацій, що віді­грають роль оцінних емотивів. Фраземи, що мають переважно народнорозмовне походження і вжиток, М. Зеров передає укра­їнською із залученням трансформаційного перекладу, у межах якого зафіксовано дефразеологізація.

Висновки. Отже, стилістичну домінанту повісті М. Гоголя «Іван Федорович Шпонька та його тітонька» становлять народ­норозмовні лексичні одиниці, що створюють неповторні українські характери і національний колорит. Функціонально най­активнішими з цих одиниць є: 1) народнорозмовні етикетні формули-звертання; 2) вторинні номінації оцінного характеру, що мають народнорозмовне маркування; 3) фраземи. У перекладі повісті М. Гоголя для досягнення адекватності М. Зеров найак­тивніше використовує лексичні і лексико-граматичні трансформації, що не супроводжуються стилістичними змінами, а також нетрансформаційний переклад із застосуванням лексикографічних відповідників. Задля досягнення адекватності перекладу М. Зеров також застосовує стилістичні трансформації, що поєднуються з лексичними і лексико-граматичними. Використан­ня такого арсеналу перекладацьких прийомів трансформаційного і нетрансформаційного характеру забезпечує адекватність перекладу, хоча дещо і порушує його еквівалентність.