Опубліковано 2019-11-29
Ключові слова
- critical literature discourse, letter communication, Ukrainian writers
- літературно-критичний дискурс, листовна комунікація, українські письменники
Анотація
Мета. У статті представлений комплексний аналіз епістолярної критики Лесі Українки, що дав змогу виявити як індивідуально-авторські пріоритети, так і загальні тенденції розвитку літературно-критичної думки на межі ХІХ–ХХ століть. Простежено знакові рецепції письменниці щодо оцінки українського літературного процесу аналізованого періоду. Аргументовано погляд поетеси на становлення засадничих принципів світового модернізму на теренах національної культури.
Методи. Дослідження базоване на загальнонауковій методиці синтезу, аналізу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Частково застосовано елементи міфологічного, психоаналітичного, герменевтичного, антропоцентричного підходів. Культурно-історичний метод використано під час аналізу культурно-мистецьких констант в епістолярії; описовий метод – із метою аналізу індивідуально-авторських пріоритетів і загальних тенденцій розвитку літературно-критичного дискурсу Лесі Українки.
Результати. З’ясовано, що, аналізуючи типологічні явища в національному літературному процесі, простежуючи їхні витоки, в листовній комунікації українська поетеса виявила особистісне ставлення до художнього світу творчих особистостей, визначила їхнє значення в загальнокультурному просторі.
Висновки. Унаслідок аналізу епістолярію Лесі Українки ми дійшли висновку, що письменниця чудово орієнтувалася в літературному просторі сучасності, чітко розрізняла стильові течії та їхні питомі ознаки, навіть ті, які ледве піддавалися диференціації. Акцентовано увагу на ключовій характеристиці літературно-критичного дискурсу епістолярію Лесі Українки – представленні та аналізі доробку українських митців слова в контексті найкращих європейських зразків, руйнуванні традиційного міфу про «провінційність» національної літератури, виробленні індивідуальних рис культурної автентичності. Зауважено, що аналізований епістолярій не лише окреслив загальні тенденції розвитку української літератури на межі століть, а й репрезентував погляд поетеси на художній стиль і філософію творчості.
Посилання
2. Гундорова Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст. (теоретико-методологічний аспект). Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ – поч. ХХ ст. Київ, 1991. С. 166–191.
3. Дорошко Л. Концепція неоромантизму як культурологічного явища і художньої мови в публіцистичній і епістолярній спадщині Лесі Українки. Леся Українка і сучасність: зб. наук. праць. Луцьк, 2005. Т. 2. С. 51–83.
4. Кузьменко В.І. Епістолярна критика Лесі Українки. Леся Українка і сучасність: зб. наук. праць. Луцьк, 2003. С. 15–20.
5. Нечепоренко Л. Епістолярій Лесі Українки як приватний документ та історико-літературне джерело. Леся Українка і сучасність: зб. наук. праць. Т. 4. Кн. 1. Луцьк, 2008. С. 277–284.
6. Оляндер Л. Питання майстерності і літературної критики в епістолярній критиці Лесі Українки. Філологічні студії. Луцьк, 1997. Вип. 2. С. 38–43.
7. Святовець В.Ф. Епістолярна спадщина Лесі Українки. Київ, 1981. 184 с.
8. Соболь В.А. Роль Лесі Українки в оновленні літературної критики. Леся Українка і сучасність : зб. наук. праць. Луцьк, 2003. С. 10–14.
9. Українка Леся. Зібрання творів. У 12-ти т. Т. 10. Листи (1876–1897). Київ, 1978. 542 с.
10. Українка Леся. Зібрання творів. У 12-ти т. Т. 11. Листи (1898–1902). Київ, 1978. 478 с.
11. Українка Леся. Зібрання творів. У 12-ти т. Т. 12. Листи (1903–1913). Київ, 1979. 694 с.