ХРОНОТОП У ДРАМАХ І. МИКИТЕНКА «ІДУ», «ДИКТАТУРА», «ДІВЧАТА НАШОЇ КРАЇНИ»

Анотація

Мета. Мета статті – дослідити функції часу і простору у п’єсах у п’єсах Івана Микитенка «Іду», «Диктатура», «Дівчата нашої країни». Методи дослідження. У статті використано елементи таких методів, як: біографічний, порівняльний, описовий, структурно-семіотичний, композиційний (з акцентом на хронотопі). Результати. І. Микитенко виступав представником комуністичної партії у літературному середовищі 20-х років ХХ ст. Він писав твори на замовлення влади, тому час і простір у його творах ідеологізовані (а відтак - міфологізовані). Відтак, з одного боку, міфологічний принцип організації художнього матеріалу властивий творчості І. Микитенка. А з іншого, автор позиціонує себе як реаліст, тобто автор, що відображує дійсність. Нами було з’ясовано, як названа вище опозиція виявила себе на рівні хронотопу п’єс «Іду», «Диктатура», «Дівчата нашої країни». Досліджено, що драматург ідеалізує колективізацію та індустріалізацію, засуджуючи куркулів та противників комуни. У структурах п’єс з’являються типові хронотопи дороги, зустрічі, приміщення, села, заводу, міста, кризи, які відображують соціальний міф. Висновки. Висновуємо, що соціальні міфологеми накладаються на часопростір у п’єсах «Іду», «Диктатура», «Дівчата нашої країни» І. Микитенка. Автор висвітлює ті сторони радянської влади, які було дозволено зображувати, однак його особисте ставлення до ідеології залишається незрозумілим. Він виконував роль суверенного суб’єкта партії, а його п’єси були партійним інструментом цієї суверенності. Автор подає характеристики дійових осіб і у такий спосіб посилає читачам/глядачам інформативні індекси, за допомогою яких адресат може зробити висновки про людей і події в часопросторі. Тому вважаємо, що справжній час у драмах «Іду», «Диктатура», «Дівчата нашої країни» – це реалістична ілюзія, яку намагався відобразити І. Микитенко на сцені радянського театру.