ДРАМАТУРГІЧНА ВІЗІЯ ПОНІВЕЧЕНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У П’ЄСІ СЕРГІЯ ЖАДАНА «ХЛІБНЕ ПЕРЕМИР’Я»

Анотація

У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю- страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року.

Мета: шляхом аналізу тексту п’єси відрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти.

Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек- сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з ураху- ванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів.

Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фік- тивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різно- манітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськос- ті цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно- громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи- тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.

Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентич- ності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності.