Опубліковано 2021-04-12
Ключові слова
- інтертекстуальність, прецедентний текст, міфологізація, міфопоетика, жанр, інтелектуальний роман
Анотація
Мета – визначити форми і функції інтертекстуальності в романах Мішеля Турньє, зв’язок даного аспекту поетики автораз жанровою специфікою творів, вплив певного типу інтертекстуальності на формування жанрової стратегії.
Методи дослідження: генологічний підхід, інтертекстуальний аналіз, міфокритичний метод, порівняльно-типологіч-ний аналіз.
Результати. Здійснено огляд сучасних досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців, присвячених творчості МішеляТурньє, і встановлено брак студій інтертекстуальних стратегій автора. Акцентовано світоглядно-філософський характер орі-єнтації письменника на різні за походженням джерела інтертекстуальних запозичень. Класифіковано форми і типи інтер-текстуальності в романах Турньє за походженням (літературні, легендарні апокрифічні), за модусом авторського ставленнядо прецедентного тексту (згідно з Я. Поліщуком: міфологізація, реміфологізація, деміфологізація). Визначено основні функ-ції інтертексту в романах письменника: акумулятивно-мнемонічну (конденсація культурної пам’яті) і генеративну (втіленняавторської художньої концепції світу і людини, формування жанрової стратегії твору). Виявлено жанрові особливості романівТурньє на основі домінантного типу інтертекстуальності. У романі «П’ятниця, або Тихоокеанський лімб» внаслідок декон-струкції (деміфологізації) просвітницького міфу про превалювання культури над природою провідною є тенденція до ство-рення такого специфічного жанрового феномену, як роман-антиміф. Для роману «Ґаспар, Мельхіор і Вальтасар» характернийтип реміфологізації, побудований на вільній, але не викривленій інтерпретації євангельського сюжету поклоніння волхвів, щоспричиняє жанрову специфікацію твору як роману-апокрифу. У романі «Вільшаний король» Турньє використовує цілу низкупрецедентних текстів з метою створення роману-міфу про феномен фашизму-«людожерства» і ствердження ідеї форії (носін-ня) як місії рятування дитини в апокаліптичному світі.
Висновки. Романи Мішеля Турньє є наскрізно інтертекстуальними. Автор звертається до різних за походженням та дже-релами прецедентних текстів, використовуючи їх відповідно до власних світоглядно-філософських переконань, митецькогозадуму та жанрової стратегії. Залежно від пріоритетного типу інтертексту у творах письменника виявлено специфічні жанровідомінанти, які вписуються в загальну тенденцію до міфологізування (роман-міф, роман-антиміф, роман-апокриф) та інтелек-туалізації романного жанру. Окреслена тенденція є визначальною як для творчості Мішеля Турньє, так і для всієї новітньоїсвітової літератури.