ПОЭТИКА АДЮЛЬТЕРА В ХУДОЖЕСТВЕННОМ МИРЕ И. А. БУНИНА

Анотація

У статті обґрунтовується актуальність виокремлення адюльтеру як одного із самостійних, сильних феноменів художнього світу І. Буніна. Доводиться, що адюльтер у бунінському світі неправомірно трактувати як тривіальну подружню невірність, розглянуту в однозначній етичній системі координат. Визначаються основні підходи та напрями дослідження поетики адюль- теру: історико-типологічний, порівняльний, метод мотивного аналізу.

Мета. Простежити основні варіанти й варіації адюльтеру, зрозуміти, як і в яких основних напрямах відбувався його розви- ток у бунінському світі; прояснити моральну, естетичну та екзистенційну основи адюльтеру як того, що пов’язує воєдино такі суперечливі й необхідні для осягнення таємниці автентичності (Ф. Степун) особистості та істинності почуття, як свобода та обов’язок, любов і відповідальність, вірність і зрада, відданість, порядність і можливість змін для я, вибір і випадковість.

Результат. Факт адюльтеру в І. Буніна в жодному разі не передбачає аморальність, порочність людини навіть у тих випад- ках, коли це з традиційної позиції виявляється однозначним. Це характерно і для творів, орієнтованих на поетику реалізму, і для оповідань, для яких значимі відкриття екзистенціалізму. Неминучі під час опису зради банальність, передбачуваність ситуації й типів героїв адюльтеру є в І. Буніна еквівалентом кантівської ситуації морально-етичного вибору. Естетичне сприй- няття та переживання зради – це одна з можливостей для героїв пізнати себе справжніх.

Висновки. Навмисна увага І. Буніна до буденності адюльтеру, проте водночас його недопущення на практиці життя – це зроблений героями вибір своєї звичної буденності як вибір себе, майже хайдеггерівська можливість бути самим собою, а не репрезентантом вульгарності загальножиттєвих ситуацій. Адюльтер – це простір внутрішньої свободи й чесності я, екзистен- ціальної безмежності та безмежної можливості занурення й усвідомлення себе, а також його права, обов’язки (не)вибору себе.