ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРОЦЕС У ПАРАДИГМІ СИНЕРГЕТИКИ

Анотація

Мета статті – розглянути творчий процес у парадигмі синергетики на матеріалі збірки есе Рея Бредбері «Дзен у мистецтві написання книг» (Zen in the Art of Writing, 1990) та метапрози Стівена Кінга «Про письменство. Мемуари про ремесло» (On Writing: A Memoir of the Craft, 2000). У такому аспекті названі твори не були предметом спеціального дослідження.

Методи. Дослідження базується на міждисциплінарній основі, оскільки поєднує специфічні підходи і терміносистему синергетики (стрибкоподібні переходи, біфуркація і відбір, самоналаштовування) з літературознавчими методами (структурно-семантичний аналіз автометаописів цих письменників, порівняльно-типологічний, контекстуальний, дескриптивний).

Результати. У статті показано, що в процесі створення письменником художнього твору відображаються елементи самоорганізації, які простежуються в складних відкритих динамічних системах будь-якої природи. Під час дослідження виявлені етапи творчого мислення, які проходять письменники на шляху написання художнього твору як нової стійкої структури: блукання в лабіринтах мислення і знань, стрибкоподібні переходи, біфуркації, відбір і самоналаштовування. Результати дослідження показали, що ці етапи мають місце у творчому процесі кожного письменника та в моменти розгалуження рішень набувають різних якісних властивостей і складаються у кожного з них індивідуально. Це залежить від рівня роботи творця з інформацією. Виявлені загальні механізми процесу написання літературного твору – це сукупність набутих знань, навичок та творча інтуїція. Ст. Кінг віддає перевагу комплексу набутих знань і навичок, які допомагають йому керувати новою інформацією, Р. Бредбері зазвичай працює з цілими блоками (досвідом, переживаннями, почуттями), що залягли у підсвідомості. Також визначений спільний механізм творчого мислення обох письменників − це вихід за межі стереотипів і шаблонів; програвання варіативності ідей; відбір головного для організації цілого. Незалежно від того, які механізми застосовує кожен з авторів, вони досягають надкритичного стану, тобто підвищеної творчої активності. У результаті виробляється інтуїтивне бачення цілого, що веде до самоналаштовування як кінцевого механізму самоорганізації, коли у хаосі думок і образів текст упорядковується.

Висновки. Отже, встановлено, що процес написання художнього твору можна розглядати у контексті категорій синергетики. Доведено, що утворенню нової стійкої структури сприяє критичний стан автора, який підтримується інформаційним впливом зовнішнього середовища і зумовлений суб’єктивним баченням реального світу, творчими здібностями та інтуїцією. Оскільки досягнення атрактора передбачає прийняття нестандартного рішення, творець постійно знаходиться у стані ентропійних коливань − від синергетичних фазових переходів та біфуркацій до самоналаштовування образів, ідей, уявлень. Основним механізмом творчого процесу письменника є самоорганізація, яка включає вихід за межі стереотипів і шаблонів, варіативність ідей та якісний їх відбір. Практична значущість проведеного дослідження у тому, що воно надає важливий матеріал для дослідження процесу формування письменником нового образу світу та вироблення техніки написання твору як нової стійкої структури.