ФУНКЦИИ УКРАИНИЗМОВ В РУССКОМ ХУДОЖЕСТВЕННОМ ТЕКСТЕ С ФИЛОСОФСКОЙ ПРОБЛЕМАТИКОЙ

Анотація

Мета. Метою статті є виявлення основних функцій українізмів у російському художньому тексті з філософською проблематикою кінця ХIХ – поч. ХХ ст., визначення особливостей і наслідків міжмовної взаємодії у російському художньому творі на рівні мовної норми і літературної практики.

Методи. Автори використовують методи суцільної вибірки українізмів, порівняльно-історичного опису лексики спільного східнослов’янського фонду, порівняльний метод під час визначення специфіки семантичних процесів у структурі лексичних українізмів.

У статті теоретично охарактеризовано принцип українського лексичного запозичення в російському художньому тексті. Функціонування лексичних українізмів у творах В.Г. Короленка та І.О. Буніна розглядається як факт формування російської літературної мови на підставі загальнонародної або народно-розмовної мови. Український мовний елемент як засіб відтворення української культурно-історичної панорами позначається термінами ‘культурема’ (український лінгвокультурний знак), ‘лексичний українізм’, ‘український лінгвокомпонент’. Лексичні українізми проаналізовано з позицій різних тематичних груп і граматичних категорій, способів введення у художній текст, функціонування у прямій і авторській мові. Обґрунтовано причини залучення українських мовних номінацій у літературно-художні твори жанру повісті, оповідання, нарису. Стабілізація норми вживання лексичних українізмів, їх закріплення у словниковому фонді української літературної мови простежується з урахуванням фіксації одиниць у лексикографічних джерелах значного прошарку, зокрема в сучасних лексикографічних виданнях.

Результати дослідження свідчать про те, що, віддзеркалюючи українську реальність, російські письменники вдаються до вербально-опосередкованого опису, в якому ключовим елементом (інокультурним вербальним стрижнем) є українські мовні компоненти. При цьому спостерігається типовість вибору українських лінгвокультурних знаків у російському художньому тексті з українською тематикою. Встановлено, що українізми переважно представлені у прямій мові, у тій частині художнього тексту, де сукупність іншомовних елементів не має жорсткого обмеження і сприймається природно; формальний зв’язок авторської нейтральної мови з творами на тему українського життя виявляється у використанні колоритних українських лексем, але, відчуваючи мальовничу силу українського слова, автор «зберігає» за традиційно-національними об’єктами, явищами їхні українські назви, дозволяючи адресатові сприймати предмет, стан дійових осіб у їхній реалістичній конкретності; наявність низки українських слів у російському художньому тексті пов’язана також і з труднощами відображення інокультурних реалій за допомогою підбору різних типів російських номінацій: проблема полягає не стільки в предметно-логічних відмінностях міжмовних відповідностей лексем, скільки у відсутності в них аналогічних символічних функцій.

Висновки. Автори статті дійшли висновку, що вільне і системне залучення українських лексем у російське літературне вживання, зокрема у твори з українською тематикою, призвело до збагачення російського соціокультурного контексту, до стабілізації культурно-мовної норми, яку зафіксовано в лексикографічних джерелах значного хронологічного прошарку.