СЕМАНТИКО-КАТЕГОРІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСЕМИ ПОКЛИКА́ ННЯ: ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ, ЕТИМОЛОГІЧНИЙ І ПАРАДИГАМИЧНИЙ ПІДХОДИ

Анотація

У статті досліджено семантико-категорійний потенціал лексеми «покликання» та з’ясовано парадигматичні відношення між словами «покликання» («гіперпоклика́ння»), «посилання» («гіперпосилання») «лінк» і «ланка». Методи дослідження: компонентний аналіз, дефініційний аналіз словникових статей лексикологічних джерел, метод функційного аналізу, метод кількісних підрахунків, метод узагальнення.

Результати. Доведено, що іменник «покликання» належить до девербативів, яким властиве явище регулярної полісемії: nomina actionis на означення опредметненого процесу й nomina acti на означення результату процесу. Цей девербатив утворює двоє синонімних об’єднань, до складу яких входять слова з різним ступенем продуктивного вживання. Виокремлено три чинники утворення синонімних об’єднань: варіантне використання питомого слова й запозиченого; прагнення замінити ненормативне слово українським відповідником; виникнення нових понять і бажання дати кожному з них найточнішу номінацію, співзвучну з базовим іншомовним словом. З’ясовано, що найбільше лексичних конкурентів до девербатива «покликання» з’явилося в кінці 2010-х років. Визначено дві тенденції: беззаперечним лідером активного вживання в мовленні залишається позанормативне слово «посилання»; питоме слово «ланка» закономірно починає конкурувати з іншомовним відповідником «лінк». Зафіксовано широке вживання лексеми «покликання» в сучасних наукових розвідках різного галузевого спрямування, дисертаціях із філології, засобах масової інформації. Виявлено помітну тенденцію до активного використання цього слова на офіційних вебресурсах освітніх закладів, блогах, сторінках у соціальних мережах.

Висновки. Девербатив «покликання» є нормативним словом, яке запропоновано ввести до реєстру слів сучасних лексико-графічних видань, а в макроструктурі тлумачного словника української мови зафіксувати три дефініції: 1. Указівка на кого-, що-небудь для підтвердження. 2. Сукупність бібліографічних відомостей про документ, що є необхідними й достатніми для

ідентифікування та пошуку. 3. Адреса іншого мережевого інформаційного ресурсу у форматі URL.