ПОРТРЕТ У РОМАНАХ «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ» О. У АЙЛЬДА ТА «ШЕСТИДНЕВ, АБО КОРОНА ДОМУ ОСТРОЗЬКОГО» П. КРАЛЮКА (ЩОДО ПРОБЛЕМИ ДВІЙНИЦТВА)

Анотація

У статті робиться спроба порівняти роль портрета в художньому світі романів представників англійської (Оскар Уайльд) та української (Петро Кралюк) культур. Для впорядкування історико-літературного матеріалу встановлено часові рамки творчої діяльності письменників, їх належність до мистецьких напрямів, міру визнання. Названо імена літературознавців, які останнім часом досліджували менш вивчений роман «Шестиднев».

Метою розвідки є відстежити збіги й розбіжності у творенні ситуацій і характерів героїв і значенні та впливі їхніх портретів. Для досягнення поставленої мети застосовано переважно порівняльно-типологічний метод дослідження.

Підставою для аналізу двох романів послугувало спостереження про їх належність до психологічного різновиду, що виявилося в проблемі роздвоєння особистості. Огляд літературознавчих праць із питання двійництва в літературі підтвердив вагомість звернення до портрета як художнього прийому.

Результати. У результаті зіставлення ситуацій, у яких проявляється поведінка головних героїв, з’ясовано спільне та відмінне в образотвореннях Доріана Грея й Василя-Костянтина Острозького. Так, установлено вікові розбіжності головних героїв, що зумовило манеру змін їхніх зображень на картинах. Уже написаний портрет Грея викривляється з кожним новим його гріхом, тоді

як про зміни зображення Острозького читач дізнається від художника під час його створення упродовж усього роману. Спільним для творів є те, що портрети героїв постають головними обвинувачами їхніх недобрих справ, їхнім дзеркалом, у якому відобразилися їхній «Інший». Цю роздвоєність усвідомлюють і засуджують творці портретів, тому закономірним убачається розглядати нерозривний зв’язок трьох персонажів: головний герой – художник – портрет. Доводиться, що складники тріади по-різному виражають проблему двійництва.

Також відзначається символіка кольорів на портретах. Обидва письменники вмотивовують появу тої чи іншої барви в зображенні героїв, що вказує на тісний зв’язок із живописом.

Висновки. Отже, типологічне вивчення проблеми одухотвореного портрету у творах різних літератур продемонструвало не завмирання, а подальший розвиток такого явища в мистецтві ХХІ століття.