Південний архів (філологічні науки)

ТАБУЙОВАНА ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ СМЕРТІ ТА ПОХОВАЛЬНИХ РЕАЛІЙ В СУЧАСНІЙ КИТАЙСЬКІЙ МОВІ

Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному дослідженню феномену мовного табу як універсального механізму соціального контролю та регуляції комунікації, підкреслюючи його роль у відображенні культурних цінностей та суспільних норм. Табу, будучи притаманним практично всім культурам, виконує критичні функції: регулятивну (підтримка порядку), комунікативну (дотримання етикету) та культурно-ідентифікаційну. Особлива увага зосереджена на проявах табу в китайській лінгвокультурі, де воно набуває специфічних форм, зокрема через вплив політичної цензури та активне використання евфемізмів, гомофонів і кодових позначень для обходу заборон. Ключовим об'єктом дослідження є табуйованість концепту смерті у китайській мові. На відміну від, наприклад, української культури, де смерть сприймається як природний процес, у Китаї пряме згадування смерті суворо уникається. Це пов’язано з глибинним страхом накликання нещастя та філософським вакуумом щодо загробного життя, залишеним конфуціанством. Додатковим чинником є конфуціанський принцип синівської шанобливості, що розглядає ушкодження тіла як неповагу до предків. Мета дослідження – виявити та систематизувати особливості функціонування табуйованої лексики, пов'язаної зі смертю та поховальними реаліями, у сучасній китайській мові, розкрити її лінгвокультурні та соціопрагматичні засади. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: 1) проаналізувати евфемістичні, класифікаційні та лайливі лексико-семантичні групи, що позначають смерть і поховальні реалії у сучасній китайській мові; 2) розкрити соціокультурні та лінгвістичні механізми (зокрема, вплив омофонії та філософських/народних вірувань), що формують мовне табу навколо концепту смерті в китайському суспільстві. Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури; функціональний аналіз (з'ясування ролі табу у комунікації), лінгвокультурний аналіз (виявлення впливу омофонії та культурних концептів на мову). Результати. Дослідження підтверджує, що мовне табу є універсальним і фундаментальним механізмом соціального контролю та регуляції поведінки, який відображає глибокі культурні цінності та межі дозволеного. Хоча універсальні домени табу (як-от смерть чи фізіологічні функції) існують у всіх культурах, їхнє конкретне наповнення виявляє значну національно-культурну специфіку. Зокрема, у китайській лінгвокультурі концепт смерті є однією з найбільш суворо табуйованих тем, що зумовлено як конфуціанським принципом синівської шанобливості, так і філософським вакуумом щодо загробного життя, який заповнюють народні повір'я. На мовному рівні це табу активно підтримується феноменом омофонії, де слова з ідентичним звучанням (наприклад, число 4) набувають негативного, забороненого забарвлення. Ця суворість, однак, стимулює високу мовну креативність, що призводить до формування розгалуженої системи евфемізмів (метафоричних, статусних та кодових позначень) для обходу заборон у ввічливому спілкуванні. Парадоксально, але табуйована лексика, неприйнятна для вираження співчуття, активно використовується як інструмент агресії та інвективи, що підкреслює її подвійний прагматичний характер як засобу як соціального злагоди, так і емоційного сплеску. Висновки. Мовне табу є універсальним засобом соціальної регуляції, але його прояви в китайській мові мають глибоко національну специфіку, сформовану конфуціанством, яке зробило концепт смерті особливо суворо табуйованим. Висока омофонія в китайській мові виступає ключовим механізмом, що підтримує й посилює мовні забобони. Табу стимулює мовну креативність, призводячи до утворення широкого пласту евфемізмів та кодових замін для обходу заборон, що свідчить про гнучкість комунікативних стратегій. Спостерігається парадокс: слово, заборонене у ввічливому контексті, активно використовується як інструмент агресії, що вказує на прагматичний, а не лише магічний характер табу в мовленні.

СИМВОЛІКА РОСЛИННОГО СВІТУ В РОМАНІ-ФЕНТЕЗІ СКАРЛЕТТ СЕНТ-КЛЕР «ДОТОРК ТЕМРЯВИ»

Галина Володимирівна Бітківська, Галина Костянтинівна Морозова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета статті – дослідити художні параметри символіки рослинного світу в романі-фентезі сучасної американської письменниці Скарлетт Сент-Клер «Доторк темряви». Методи дослідження формуються як комплекс елементів аналізу і синтезу (для огляду джерел з досліджуваної проблеми), порівняльно-типологічного методу (для встановлення схожості / відмінності особливостей репрезентації міфу про Деметру і Персефону в художніх творах), герменевтичного методу (для здійснення інтерпретації тексту роману з подальшим трактуванням окремих елементів), антропологічного аналізу (для простеження і систематизації репрезентованого у творі життєвого досвіду персонажів), засад екокритики (для висвітлення екологічної свідомості персонажів, екоцентричних цінностей). Результати. У розвідці проаналізовано символіку рослинного світу в романі-фентезі С. Сент-Клер «Доторк темряви». Встановлено, що письменниця бере за основу інваріант давньогрецького міфу про Деметру і Персефону і модифікує його складники для висвітлення сучасних проблем. Письменниця акцентує в романі образ Персефони, а не Деметри; використовує міф не для пояснення зміни пір року, а передусім для репрезентації гібридної ідентичності юної особи, що водночас є богинею весни і обраницею Гадеса в якості майбутньої королеви Підземного світу. Важливим засобом зображення гібридності Персефони є образи рослинного світу, які за своєю природою перебувають у земному й підземному просторах одночасно. Встановлено, що з-поміж флористичних образів твору найважливішими є нарцис і квітковий сад. У свідомості головної героїні нарцис маніфестує появу Гадеса, маркує середовище його побутування і є його символом. Квітковий сад, який намагається виростити Персефона в Підземному світі, є відзеркаленням усіх етапів її звільнення від будь-якої зовнішньої опіки і утвердження власної ідентичності. Висновки. Отже, у творі «Доторк темряви» С. Сент-Клер рамка роману-фентезі використовується як безпечне середовище для репрезентації важливих світоглядних, гендерних, екологічних проблем сьогодення. Вигаданий світ є зручним простором для реінтерпретації інваріантних і актуалізації варіативних мотивів міфу про Деметру і Персефону. У зображенні рослинного світу роману поєднуються обидві стратегії, наприклад, інваріантний образ нарциса набуває варіативних конотацій, пов’язаних з етичною відповідальністю персонажів і соціальними факторами.

МІФОЛОГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ ІНІЦІАЦІЇ В КОМІКСІ МАРЖАН САТРАПІ «ПЕРСЕПОЛІС»

Юлія Василівна Вишницька, Андрій Олександрович Журба — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета – здійснити семіотичну реконструкцію міфологічного сценарію ініціації в тексті графічного роману «Персеполіс», що досягається розв’язанням таких завдань: описати наукову рецепцію автобіографічного твору Маржан Сатрапі, простеживши ключові напрями досліджень цього коміксу; проаналізувати спектр стрижневих міфологем тексту на релевантних їхній семантиці міфологічних зрізах; описати трьохетапний алгоритм прочитання міфосценарію ініціації: відокремлення, випробування, винагорода; визначити стилістично репрезентативні інтермедіальні маркери тексту. Методи. Реконструкцію міфологічного сценарію ініціації здійснено за допомогою методики міфосеміотичного моделювання та міфоаналізу. У дослідженні застосовано також елементи наратологічного, текстуального, імагологічного, стилістичного методів аналізу тексту, а також інтермедіальний метод як основний. Результати. Реконструйовано три ініціаційні цикли нараторки «Персеполісу». Усі цикли змодельованого міфологічного сценарію ініціації мають ідентичний алгоритм: Відокремлення → Випробування → Винагорода, експліковані в тексті відповідними образами й мотивами. Визначено міфологемні репрезентанти трьох циклів ініціації: образи таких міфомоделей, як гідроморфна (вода), піроморфна (вогонь), тераморфна (земля), солярна (сонце), флористична (квіти), аероморфна (вітер, повітря), теїстична (бог), атрибутивна (хлібна пташка, хустка), ороморфна (тюремний мур, сходи, підвал) міфомоделей, що в тексті відтворюють переважно амбівалентну семантику, репрезентуючи провідні мотиви. Проаналізовано візуальну мову тексту, яка разом із вербальним кодом дешифрує семантику ініціації. Саме візуальний складник твору найповніше репрезентує індивідуально-авторський стиль мисткині. Висновки. Комікс «Персеполіс» Маржан Сатрапі демонструє неоміфологічний складник графічного наративу, у якому зчитуються приховані архетипні структури, вибудовуються неочікувані образно-мотивні зчеплення. Інтермедіальне й міфосеміотичне дослідження коміксу окреслює перспективи вивчення його як складної багаторівневої форми репрезентації сучасної культури, що руйнує усталені стереотипи щодо коміксу як низького жанру масової літератури.

ФУНКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ «Я-ОПОВІДІ» В РОМАНІ Т. ШЕВАЛЬЄ «ДІВЧИНА З ПЕРЛОВОЮ СЕРЕЖКОЮ»

Тетяна Анатоліївна Пахарєва — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою статті є виявлення нових смислових шарів та векторів інтерпретації роману Т. Шевальє «Дівчина з перловою сережкою» шляхом аналізу оповідної специфіки твору. Для досягнення поставленої мети використано метод наратологічного аналізу, до якого долучено елементи міжвидової компаративістики та жанрології. В результаті здійсненого багаторівневого аналізу було виявлено ключову роль «я-оповіді» в реалізації основних ідей роману і формуванні образу героїні-оповідачки. Зокрема, проаналізовано саму «подію оповіді» (М. Бахтін) як головний акт суб’єктності, здійснений героїнею, та виявлення особистості героїні через перцептивний план її точки зору. Виявлено, що суттєвою особливістю світосприйняття героїні, реалізованою в поетиці оповіді, є синестетичність (зокрема, систематичне надання слуховим враженням візуального втілення), яка веде до потреби «транспонувати» не лише слухові враження у зорові образи, а й те і друге – у слова. Виявлено дистрибутивні стосунки між словесним і візуальним (живописним) типами світосприйняття і проаналізовано, як через словесне самовираження реалізується творча складова особистості героїні-оповідачки. При цьому висунуто припущення, що поштовхом до перетворення моделі з відомого портрету Вермеєра на суб’єкта оповіді може бути поза дівчини на портреті: її поворот-«озирання» до глядача, в поєднанні з прямим і виразним поглядом та ледь розімкненими, наче готовими щось промовити губами, становлять живописну аналогію «я-оповіді». Але так само, як фон портрету Вермеєра ніби приховує все, що оточує зображену на ньому дівчину, оповідь героїні теж залишає не вербалізованими найбільш сутнісні переживання й оцінки пережитого героїнею, так що її оповідь є своєрідним словесним корелятом портрету Вермеєра, парадоксально поєднуючи граничну відвертість з граничною скритністю. Це дало змогу дійти висновку, що до наявних визначень жанрової специфіки роману Т. Шевальє можна додати визначення його як «роману-екфразису», екфрастична складова якого реалізована в «я-оповіді» через стратегію «розкриття-приховування».

МОТИВ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА В РОМАНІ «ЮРА» МАРИНИ ГРИМИЧ

Іван Васильович Немченко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою нашої статті є простеження мотиву шістдесятництва в романі відомої української письменниці Марини Гримич «Юра», що воскрешає суспільно-політичний та літературно-мистецький процеси в Україні 1960-х років. Методи. У статті використано елементи таких методів: культурно-історичного (для виcвітлення особливостей відтворення письменницею рис українського національного характеру на тлі історичної епохи), естетичного (забезпечує розгляд роману як літературно-мистецького феномену), міфологічного (для відстеження репродукування авторкою міфологічних образів), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація тексту твору з можливістю подальших витлумачень), описового (здійснюється систематизація окремих композиційних елементів у досліджуваному тексті), інтертекстуального (звертається увага на роль поетичних аплікацій у творі). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Результати. Автор статті репрезентує аналіз роману Марини Гримич «Юра» через розгляд наскрізного мотиву шістдесятництва, що відіграє в творі досить важливу роль. Письменниця розгортає цей мотив через оцінки, спогади, критичні відгуки про шістдесятників з боку найрізноманітніших представників суспільства – від студентів та працівників видавництв до високопоставлених чиновників та працівників КДБ та їхніх інформаторів. Авторка поєднує документалізм у зображенні сторінок із життя та діяльності Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала, Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Лукаша, Григора Тютюнника та інших шістдесятників з переказами та легендами про них, народженими й поширеними в письменницькому та довколалітературному середовищах. Висновки. У романі Марини Гримич «Юра» про шістдесятництво йдеться як про стиль епохи переоцінок застарілих догм у суспільному житті й літературно-мистецькому процесі постсталінської доби. І цей стиль забезпечувався не лише зусиллями яскравих творчих особистостей чи знаних громадських діячів, а й пересічним загалом. Шістдесятники репрезентовані як спільнота інтелектуалів, одержимих диваків-одинаків, які мали покликання епатувати публіку й успішно цього досягали, не боячись за це постраждати. Авторка проводить вододіл між російськими та українськими шістдесятниками, які діяли і творили в абсолютно різних обставинах.

ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНШОМОВНИХ ПРЕФІКСІВ ПОЛІ- І МУЛЬТИ- У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СЛОВОТВОРЕННІ

Володимир Павлович Олексенко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

На нинішньому етапі розвитку лінгвістичної науки українська мова зазнає інтенсивного збагачення словникового складу під впливом глобалізаційних процесів, активного розвитку науки, технологій та масових комунікацій. У статті чітко визначено мету – проаналізувати функційно-семантичний потенціал іншомовних префіксів полі- та мульти- у сучасному українському словотворенні, висвітлити їхню роль у процесах номінації з метою творення емоційно-експресивної лексики. Застосовано комплекс методів загальнонаукових та лінгвістичних з метою аналізу префіксів полі- і мульти-. Результати аналізу: розглянуто їхню етимологію, шляхи входження до української мови, основні значення й сфери використання. З’ясовано, що префікс полі- має давнішу традицію функціювання і вживається переважно в науковій та гуманітарній сферах, використовується для позначення множинності, різноманітності, багатоскладовості; у книжному, художньому стилі може мати експресивне забарвлення, підкреслюючи багатогранність явища, семантично надавати словам відтінку універсальності, широкого спектру, тоді як префікс мульти- є пізнішим запозиченням, поширеним завдяки глобалізаційним процесам та англійськомовному впливу, й активно функціює у технологійному та мас-медійному дискурсі, стилістично більш розмовний і «модерний», часто асоціюється з глобалізацією, технікою, сучасними реаліями. Обгрунтовано, що порівняльний аналіз цих продуктивних словотворчих формантів, які утворюють терміни й неологізми, що відображають динаміку українського словотворення, засвідчив як їхню семантичну близькість, так і стилістичні відмінності. У висновках встановлено, що полі- більш тяжіє до наукової та академійної мови, надає слову «серйозности», тоді як мульти- вживається переважно в технологійному та масмедійному дискурсі. Заакцентовано, що функційно-семантичний потенціал обох префіксів відображає динаміку українського словотворення, збагачення термінологійних систем і розвиток мовної картини світу під впливом як внутрішніх тенденцій, так і зовнішніх глобалізаційних процесів. Перспективи вбачаємо в подальшому вивченні варіантного вживання цих префіксів та їхньої ролі у формуванні неологізмів у різних сферах сучасного дискурсу.

КОНЦЕПТ «ЛЮБОВ» ТА ЙОГО ВЕРБАЛІЗАЦІЯ У РОМАНІ БОЛЕСЛАВА ПРУСА «ЛЯЛЬКА»

Світлана Володимирівна Дружбяк, Дарія Олександрівна Панчишин — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою статті є дослідження способів вираження концепту «любов» у романі Болеслава Пруса «Лялька» як багатовимірного явища, що має глибоке мовне, філософське та культурне підґрунтя. Проаналізовано художні засоби, через які виражається концепт любов в оригінальному творі польського мовою та його перекладах англійською й українською мовами. Методи. У дослідженні застосовано методи структурно-семантичного аналізу, компонентного аналізу, контекстуального аналізу. Ці методи дозволили виявити, які мовні засоби формують концепт любові і передають його у досліджуваному творі, під час аналізу граматики та лексики роману. Результати. У статті показано результати досліджень, що демонструють багатошарову структуру концепту «любов» і його неоднорідність та багатозначність у мовленні героя роману. Зокрема, ідентифіковано основні лексеми цього концепту, поєднання яких формує широку палітру значень і емоційних відтінків. Аналіз художніх текстів показав, що любов може бути вербалізована через прямі номінації (кохання), емоційні протиставлення (серце-розум, земне-небесне), метафоричні порівняння (світло, страждання) і символи (любов-лялька, лялька-невинність, лялька-недосяжність). При цьому важливу роль відіграють мовні засоби: звертання, пестливі слова, граматичні структури та стилістичні засоби, що підкреслюють експресивність почуттів. Висновки. Показано, що в різних контекстах і версіях перекладу концепт «любов» отримує нові смислові акценти – від символу ляльки й примарності до маркера усталених традицій. Концепт «любов» вербалізується через розгалужену систему метафор, фреймів і стилістичних засобів, які відтворюють внутрішню боротьбу героя між ідеалом і реальністю. Переклади частково трансформують емоційно-оцінний компонент, що впливає на сприйняття концепту читачем. Таким чином, наше дослідження доводить, що вербалізація концепту любові в художньому творі є не лише відображенням індивідуального досвіду героя, а й універсальною стратегією побудови ціннісної картини його світу.