Південний архів (філологічні науки)

САТИРИКО-ПАРОДІЙНИЙ ДИСКУРС ПОДОРОЖНЬОГО ТЕКСТУ В ІНТЕРМЕДІАЛЬНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

Олена Володимирівна Юферева — 2024-03-25

Мета цієї статті полягає у постановці проблеми та окресленні основних способів взаємодії карикатури, як фікційного засобу, та тревелогу, під яким тут розуміється фактологічна оповідь, що відображає географічну, етнографічну, соціокультурну специфіку іншого або свого простору та спирається на вірогідність маршруту та автобіографічного досвіду подорожнього-оповідача. Методи. Методами розвідки є систематизація сучасних досліджень взаємодії фікційних технік у тревелозі, семіотичний аналіз інтермедіальної взаємодії візуального (карикатури) та вербального, інтертекстуальний аналіз пародійних та сатиричних образів. Результати. Стаття присвячується теоретичній проблемі взаємодії тревелогу, сатири і пародії в контексті впливу фікційних технік на документальний текст. Матеріалом дослідження виступають полікодові тревелоги середини XIX ст., коли гумористичні ілюстровані книги набули особливої популярності та були бестселерами, зокрема, твори Річарда Дойля, Чарльза Ф. Брауна (псевдонім – Артеміус Ворд), Томаса В. Нокса. Погляд на сатиричні та пародійні складники подорожнього тексту крізь рефлексії щодо взаємодії уявного, вигаданого та дійсного, автобіографічного та етнографічного може стати стійким підґрунтям для аналізу подібного матеріалу, а також його розгляду в діахронії. Висновки. Візуальні сатиричні репрезентації у подорожі, по-різному взаємодіючи із вербальним текстом, додають сатиричної образності до фактуального викладу, реалізовує сатирично-пародійний задум як невід’ємну частину вербально-візуального наративу. Незважаючи на різні функціональні особливості, карикатура, а також картун є медіаторами між світом автора, відображаючи його ставлення та враження, фікціональним світом (літературних, візуальних репрезентацій) та іншим простором. Карикатурні зображення належать до сфери уявного, а також фікційного, особливо у пародійній функції, проте вони мають потенціал документування як автобіографічного досвіду, етнокультурної специфіки.

УСТАЛЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЙНОГО АПАРАТУ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЯВИЩА МІЖЧАСТИНОМОВНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ (У СИСТЕМІ ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ)

Ірина Арнольдівна Ярошевич — 2024-03-25

Мета. У статті проаналізовано терміни на позначення явища транспозиції у системі іменних частин мови з погляду їхнього усталення та кодифікаційного закріплення, закцентовано увагу на різновидах, ступенях міжчастиномовної транспозиції та на інтернаціональному характерові зазначених термінів в українській лінгвістичній термінології. Мета – дослідити розширену останнім часом тематичну групу терміноодиниць на позначення явища переходу у системі іменних частин мови та окремих його різновидів з позицій новітніх ідей, випрацюваних на основі теоретичних засад, та з погляду функційно-категорійної граматики. Методи. Комплексне використання описового методу, методу лінгвістичного спостереження для з’ясування проблем усталення й кодифікації морфологійних термінів та методу зіставного аналізу для простеження динаміки становлення зазначеної термінопідсистеми граматики. Результати. У зв’язку з поглибленим вивченням, новим розумінням та інтерпретацією багатьох граматичних явищ української мови до наукового обігу вводиться нова термінологія. У роботі проаналізовано появу лінгвістичних понять і терміноодиниць для позначення явища переходу у системі іменних частин мови, схарактеризовано окремі його ступені та різновиди. Звернено увагу на продуктивні й непродуктивні типи перехідних явищ у системі іменних частин мови. У граматичній структурі мови спостерігаємо динамічні процеси, пов’язані з функційним розширенням кількісного складу одних мовних одиниць за рахунок інших лексико-граматичних класів (частин мови), що перебувають у постійному русі і взаємодіють один з одним. Найпомітніше перехідні явища спостерігаються саме у системі повнозначних, зокрема іменних, частин мови і традиційно позначаються термінами субстантивація, ад’єктивація, нумералізація, прономіналізація. Висновки. Сучасні процеси термінотворення значно розширюють поняттєво-термінологійний апарат граматики, тому питання упорядкування української наукової термінології залишаються в полі зору дослідників. Для позначення різновидів та ступенів міжчастиномовної транспозиції у сучасній науковій літературі переважно використовують терміни-інтернаціоналізми, в основі яких лежать латинські корені. Всі аналізовані терміни поповнюють лінгвістичну терміносистему новими одиницями. Важливість уведення до наукового обігу таких термінів є вмотивованим і беззаперечним.

ДОМІНАНТНІ РИСИ РОМАНУ «СЯЙВО» СТІВЕНА КІНГА ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Марина Дмитрівна Альошина — 2024-03-25

Проблема домінантних рис індивідуального стилю Кінга, реалізація атмосфери страху і жаху в літературних творах стали об’єктом досліджень у галузі лінгвостилістики та перекладу. Мета статті – дослідити домінантні риси індивідуального стилю Стівена Кінга та їх відтворення в перекладі українською мовою. У роботі використано такі методи дослідження: метод суцільної вибірки (для виокремлення лексичних елементів), методи генералізації та систематизації (для систематизації зібраної вибірки та її подальшого аналізу) та порівняльний метод. Стівен Кінг використовує різні техніки, щоб зробити мовлення своїх персонажів емоційно забарвленим та експресивним. Стівен Кінг використовує жаргон, сленг, тропи, щоб наблизити мовлення своїх персонажів ближче до повсякденного мовлення людей, диференціюючи їх за віком, професією, соціальним станом та походженням. У своєму романі Стівен Кінг детально описує те, що відчувають його персонажі. Використовуючи розмовну мову, незавершені речення, Кінг показує емоційну та психологічну атмосферу. Обірвані фрази, недосказані слова стимулюють уяву читача. На синтаксичному рівні Кінг використовує обірвані фрази, неправильні граматичні конструкції. Аналіз показав, що перекладач використовував адаптацію, компенсацію та кальку, щоб передати психологічну напругу та описи у романі. Перекладач використав стратегію одомашнення, щоб передати розмовну мову персонажів Стівена Кінга. Перекладач використав формальний відповідник, адаптацію, компенсацію та конкретизацію. Часом перекладач пом’якшував чи нейтралізував тональність висловлювань, але всі домінантні риси індивідуального стилю Стівена Кінга були збережені для цільового читача. Отже, відтворення домінантних рис індивідуального стилю Стівена Кінга вимагає особливого підходу від перекладача, щоб адекватно передати їх під час перекладу. Серед домінантних рис стилю Кінга можна виділити: метафори, епітети, порівняння, повторення, розмовну мову. Вибір способу передачі домінантних рис перекладачем безпосередньо впливає на рецепцію читачем. Процес збору даних базувався на романі Стівена Кінга «Сяйво» та його українському перекладі.

ДЕМОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ З АУДІОДИСКРИПЦІЄЮ: ПРОФІЛЬ ЛИТОВСЬКОГО ГЛЯДАЧА

Лаура Мартінкуте — 2024-03-25

Аудіовізуальний контент, включаючи кіно, театр, візуальне мистецтво чи інші медіа, має широку та різнорідну аудиторію: сліпі та зрячі, чуючі та глухі глядачі різних вікових, гендерних, культурних та розумових характеристик. Люди з фізичними обмеженнями, такими як незрячі та слабозорі, стикаються із проблемами під час перегляду фільмів чи театральних вистав. Аудіодискрипція, яку Сінтас визначає як перетворення візуальних образів на слова (Сінтас, 2008: 7), допомагає вирішити ці проблеми, забезпечуючи вербальний опис візуального шару аудіовізуального чи статичного візуального продукту. Запит на аудіодискрипцію (далі – АД) зростає із збільшенням обсягу аудіовізуального матеріалу в сучасності. Метою цієї наукової статті є визначення профілю литовського споживача з порушеннями зору з точки зору доступності аудіовізуального матеріалу. Перше завдання дослідження – провести статистичний аналіз і надати структуровану інформацію про зміну кількості сліпих і слабозорих людей у Литві з найдавніших часів, коли такі дані почали реєструвати. Друга мета – представити дослідження, проведені в Литві протягом останніх 15 років з питань доступності інформації та культурного контенту для сліпих і слабозорих людей, зосереджуючись на службі АД. У цій статті буде проаналізовано і представлено три дослідження: два з них були проведені іншими авторами, а третє (а також найновіше) було реалізовано автором цієї статті – литовський науково-дослідний проект «Інклюзивна культура: дослідження доступності аудіовізуальних продуктів для людей з вадами зору та слуху» (далі «КлаРега»), який був присвячений аналізу литовської аудиторії глухих і слабочуючих, а також сліпих і слабозорих, з особливою увагою до профілю глядачів. Методи. У статті поєднано діахронічний (історичний) аналіз, статистичний аналіз та критичний контент-аналіз. У дослідженнях, проаналізованих у цьому документі, використовуються такі методи дослідження аудиторії, як паперові та електронні анкети, інтерв'ю наживо та дискусії. Результати. Протягом багатьох років не проводилося досліджень, які б відображали профіль, потреби та досвід незрячих і слабозорих людей у Литві у зв'язку із захворюванням на АД. У 2008 році були зроблені перші спроби дослідити послуги та методи АД. Перше поглиблене дослідження було проведено лише у 2018 році, коли дослідницьку ініціативу запустила організація «Створюй для Литви» (по-англійськи «Create for Lithuania»). Проєкт «КлаРега», який тривав з 2021 по 2022 рік, дозволив детально вивчити профіль, досвід і потреби аудиторії як глухих і слабочуючих, так і сліпих і слабозорих людей, для яких призначені фільми з тифлокоментарем або з субтитрами для глухих і слабочуючих (английская аббревиатура SDH). У дослідженні також проаналізовано демографічні фактори, які формують профіль споживача аудіо-відео матеріалів з вадами зору. Дослідження показало деякі важливі моменти в розумінні потреби в аудіодискрипції аудіовізуального контенту та можливостей доступу до нього для литовських глядачів з вадами зору. Висновки. Структурований матеріал, представлений у цій роботі, показав, що існує високий ступінь нерівномірності в дослідженнях профілів споживачів, оскільки в дослідження включаються дуже різні аспекти, що залишає інформаційні прогалини і ускладнює формулювання узагальнених висновків. У цій статті висновки ґрунтуються на виявлених спільних рисах і підкреслюють відмінності між трьома представленими дослідженнями, а також певною мірою описують, як профіль глядачів змінювався з часом.

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИСКУРСИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНТЕРВ’Ю У СУЧАСНОМУ МЕДІАПРОСТОРІ

Мирослава Миколаївна Кірієнко — 2024-03-25

Мета статті. Робота присвячена дослідженню поняття «інтерв’ю», його основних жанрових особливостей та дискурсивних ознак. Методи. Дослідження виконане з використанням певних методів: аналізу лексикографічних джерел і словникових дефініцій, методу дискурсного аналізу, методу прагмалінгвістичного аналізу. Результати. В умовах стрімкого науково-технічного прогресу провідним типом дискурсу є телевізійний дискурс. Телевізійний дискурс значно впливає на розвиток сучасного суспільства, оскільки формує світогляд його членів. Медіа впливають на сприйняття дійсності і є основним джерелом стандартів і норм поведінки завдяки використанню різноманітних стратегій і тактик мовленнєвого впливу і маніпулювання. Як один із поширених різновидів масмедійного дискурсу інтерв’ю відіграє важливу і значущу роль у виконанні соціально спрямованого завдання, уможливлюючи отримання аудиторією суспільно значущої інформації. У статті досліджуються особливості одного з найпоширеніших жанрів сучасного медіапростору – інтерв’ю, який відіграє важливу роль у виконанні соціально орієнтованих завдань. Саме інтерв’ю дає можливість глядачам та слухачам отримати оригінальну змістовну інформацію. У статті також представлено осмислення жанрових особливостей інтерв’ю, окреслено семантику терміна, висвітлено сучасні підходи до класифікації його модифікацій. Значну увагу авторка приділяє висвітленню інтерв’ю як дискурсивної практики з властивою їй структурою, способом організації та соціальним функціонуванням. Висновки. Розглянуті у статті жанрові особливості та дискурсивні ознаки телевізійного ток-шоу сприяють формуванню своєрідного гармонійного простору, що являє собою інформаційно-розважальну взаємодію, спрямовану не лише на отримання певної інформації, а й на передачу її аудиторії в усній формі через систему телевізійного мовлення.

КОНЦЕПТ КВІТКИ В РОМАНІ “КОХАНЕЦЬ ЛЕДІ ЧАТТЕРЛЕЙ” Д. Г. ЛОУРЕНСА

Іванна Василівна Девдюк — 2024-03-25

Стаття присвячена дослідженню концепту квітки в романі Девіда Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей». Попри те, що окремі аспекти заявленої теми вже частково висвітлювались в українському та зарубіжному літературознавстві, спеціальних досліджень немає, що зумовлює актуальність поданої розвідки. Мета статті – визначити особливості актуалізації та функціонування концепту квітки в романі «Коханець леді Чаттерлей». Увагу зосереджено на аналізі поняття квітки у проєкції філософської концепції Лоуренса; дослідженні специфіки художньої репрезентації образів квітів у творі; характеристиці провідних персонажів роману у світлі квіткової образності. Методи. Для реалізації завдань використовуємо принципи концептуального, герменевтичного, функціонально-семантичного підходів. Результати. Дослідження підтвердило, що концепт квітки виступає важливим смисловим конструктом у творі, за допомогою якого Д. Лоуренс репрезентує власні світоглядно-філософські й естетичні візії. Основними ознаками концепту квітки визначено яскравість, повноту, зрілість, досконалість, ніжність, гармонію, короткочасність та ін. Вказані характеристики відповідають авторській концепції квітки як найвищого вираження життя, його апогею. У людському бутті цей винятковий стан досягається в єдності з природою через любовно-тілесне єднання чоловіка і жінки – протилежностей, які доповнюють і збагачують одна одну. В авторському підході до репрезентації образів квітів простежуються дві чітко виражені тенденції. З одного боку, спостерігаємо тяжіння до антропоморфізації квітів, їхнього олюднення, з іншого – до ототожнення персонажів із квітами чи їхніми елементами. Одухотворений світ квітів виступає для Констанції і Мелорза метафоричним провідником на їхньому шляху до осягнення повноти буття. Такий підхід створює візуальну та символічну збіжність між людиною і природою, демонструючи їхню внутрішню співвіднесеність та взаємозалежність. Висновки. Отож, квіти в Лоуренса виходять за межі своєї фізичності, щоб стати платформою для розвитку емоцій і почуттів персонажів. Вони не лише оточують головних героїв ззовні, але й мають сутнісний вплив на їхню ідентичність.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО СЮЖЕТУ В НОВЕЛІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА «ІСУС ХРИСТОС У ФЛАНДРІЇ»

Тетяна Олексіївна Савоськіна — 2024-03-25

Стаття присвячена художній адаптації євангельської історії про ходіння Христа по водах у новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Мета статті – визначити стратегії освоєння новозавітного тексту в новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Методи дослідження художнього твору такі: історико-культурний метод використовуємо для встановлення зв’язку новели із соціальними та моральними проблемами буржуазного суспільства Франції першої половини XIX століття; інтертекстуальний аналіз – з метою виявлення діалогу між євангельським та художнім текстами. Результати. Аналіз новели О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії» доводить, що система деко- дування художнього тексту репрезентує зміст і структуру євангельської притчі про ходіння Христа по водах. Встановлюється зв’язок тексту-реципієнта з новозавітним претекстом на рівнях назви з експлікацією образу Христа, сюжетних паралелей, актуалізації євангельських цінностей. Наголошується на трансформації інтертекстуальних включень у художньому тексті з метою відтворення соціального фону сучасної дійсності. Обґрунтовується етико-соціальний ідеал О. де Бальзака з погляду християнської аксіології. Простежується процес жанрової трансформації новели у літературний (стилізований) апокриф. Висновки. У процесі дослідження встановлено параметри репрезентації новозавітної історії у художньому тексті. Центральним персонажем новели, як і в євангельській притчі, є Ісус Христос та його вчення про спасіння вірою. Одночасно прецедентний текст у новелі видозмінюється, що знаходить відображення в особливостях системи персонажів та додаткових сюжетних епізодах. Нова художня версія проєктується на сучасну дійсність і трактується письменником у контексті християнської аксіології як головного духовно-морального орієнтиру подолання соціальних протиріч буржуазної Франції. У цьому сенсі погляди Бальзака зближуються з ідеями представників християнського соціалізму, який у Франції у тридцяті роки ХІХ століття був досить привабливим для письменників. Євангельська історія в авторській інтерпретації Бальзака сприяла активізації жанрової переорієнтації та модифікації новели «Ісус Христос у Фландрії» у літературний (стилізований) апокриф.