Південний архів (філологічні науки)

ХЕРСОНЩИНА, ХЕРСОН, ХЕРСОНЦІ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ ВІЙНИ

2025-02-10T11:39:08+02:00

Херсон та велика частина Херсонщини після 24 лютого 2022 р. швидко опиняються під російською окупацією: російські війська захопили Антонівський міст у першу добу повномасштабного вторгнення, а 1 березня зайшли в обласний центр. Українські драматурги вже навесні 2022 р. оперативно створюють різні тексти, які осмислюють абсолютно новий для українців досвід виживання в окупації, і впродовж 2022–2024 р. Херсону та Херсонщині присвячується доволі репрезентативний масив сучасних драматичних та постдраматичних художніх творів, авторами яких є херсонці, що перебували поза межами окупації, але рефлексували над нею разом зі своїми близькими людьми (Наталія Блок, Оксана Гриценко), ті, хто пережив окупацію особисто (Артур Сумароков, Ігор Носовський, Олена Маляренко, Антон Лисенко, Яна Малига, артисти Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша), а також драматурги, для яких Херсон, не будучи рідним містом, став символом загального українського опору (Ніна Захоженко, Ірина Феофанова, Лєна Кудаєва). Варто звернути увагу і на драматургічну практику місцевого херсонського театру, коли п’єси, створені не про Херсонщину (тексти Неди Нежданої, Наталки Ворожбит про вторгнення росіян на Донбас), у контексті війни та окупації інтерпретуються з позицій «херсонського тексту». Окремо слід сказати про драматургічне письмо Валерія Пузіка, який брав безпосередню участь у бойових діях на Херсонщині і втілив цей досвід у п’єсі, присвяченій відірваному від повноцінної логістики та комунікації українському плацдарму у Кринках. Мета: проаналізувати дискурси про Херсон та Херсонщину як зафіксовані українською драматургією 2022–2022 рр. місця колективної травми, місця сили та українського опору і водночас як територію трагізму та ревіталізованої містики. Методи: джерелознавчий, культурно-історичний та контекстуальний аналіз. Результати. Створено першу репрезентативну картину театрально-драматургічної візії Херсона і Херсонщини у протистоянні російським агресорам упродовж 2022–2024 рр. Для цього проаналізовано діяльність та постановки Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, українські драматургічні ресурси цих років, фахові та відкриті джерела. Узято до уваги 20 текстів сучасної української драматургії, більшість із яких вимагає додаткових інтерпретацій, тож, можливо, для херсонців такий узагальнений корпус буде цікавим як поле майбутніх досліджень. Виокремлено перехідні тенденції, зафіксовані у театрально-драматургічній інтерпретації дискурсу Херсона та Херсонщини у 2022–2024 р. на тлі повномасштабної російської агресій, окупації, підриву Каховської ГЕС. Висновки. В осмисленні російської агресії проти України після 24 лютого 2022 р. Херсону та Херсонщині присвячено чималий обсяг драматургічних і театральних текстів. Закономірно, що одним із центрів опору окупантам у місті став Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша, який уже навесні 2022 р. поза межами окупованого обласного центру налагоджував свою діяльність сценічними читаннями та виставами саме про необхідність підтримки українців в окупації. Драматургічний дискурс про Херсонщину та її опір зараз становлять два десятки творів у різній манері письма – від документальних до художніх та постдраматичних, у різних емоційних модусах – від трагічного до трагікомічного, у різних жанрових координатах – щоденники, спогади, сповідь, розмова, інтерв’ю, містика. Зібрані у послідовний корпус, вони репрезентують драматургічну еволюцію в осмисленні дискурсу Херсона та Херсонщини у війні. Усі посилання у списку літератури нині є інтерактивними, тож херсонці матимуть змогу переглянути окремі сценічні читання п’єс або знайти відкриті електронні версії їхніх текстів для читання та подальших інтерпретацій.

МОВНА ПІДГОТОВКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ АКАДЕМІЧНОГО ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

2025-02-10T12:03:07+02:00

Статтю присвячено проблемі вдосконалення мовної підготовки у Збройних силах України, зокрема питанням підвищення рівня володіння військовослужбовцями іноземними мовами. Актуальність дослідження зумовлена новими викликами у військовій освіті, що постали перед українським суспільством в умовах повномасштабного вторгнення ворога, а також потребою серйозної трансформації у її структурі й змістовому наповненні. Наголошується на шляхах упровадження євроатлантичних стандартів досягнення взаємосумісності зі збройними силами країн – членів і партнерів НАТО. Метою наукової розвідки є узагальнення інноваційного досвіду мовної підготовки військовослужбовців у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Методи. Застосовано комплексний підхід до вивчення інноваційних процесів у вищій військовій освіти країни із сукупністю загальнонаукових та спеціальних методів (аналізу та синтезу, узагальнення, класифікації, порівняльного аналізу та описового методу). Результати. У ВІКНУ активно триває формування сучасної моделі військової освіти, сумісної з країнами НАТО, потужним інструментом якого в питаннях мовної підготовки є програма Defence Education Enhancement Program. Володіння іноземними мовами українськими військовослужбовцями є одним із пріоритетних завдань співробітництва з іноземними партнерами та його обов’язковою умовою. Саме цей принцип лежить в основі підготовки випускників ВІКНУ. Висновки. Мовна підготовка військових фахівців реалізується за трьома основними напрямами, окресленими «Дорожньою картою вдосконалення мовної підготовки у Збройних силах України»: 1) викладання навчальних дисциплін англійською мовою; 2) рівень володіння англійською мовою професорсько-викладацьким складом та вдосконалення його мовної підготовки; 3) тестування випускників із рівня знань іноземної мови. Питання якості мовної підготовки у ВІКНУ варто розглядати в контексті системи забезпечення якості освітньої діяльності та вищої освіти як одне з найбільш пріоритетних. Усі нововведення, започатковані в результаті співпраці ВІКНУ з НАТО, сприяють створенню позитивного освітнього середовища, яке дає змогу готувати висококваліфікованих військовослужбовців, ефективних у сучасному мультикультурному суспільстві.

МІФОЛОГЕМА АГАСВЕРА В НОВЕЛІ ДЖЕЙМСА ГРЕМА БАЛЛАРДА THE LOST LEONARDO: ІНВАРІАНТ І ТРАНСФОРМАЦІЯ

2025-02-10T11:55:11+02:00

Мета розвідки – простежити трансформацію міфологеми Агасвера в новелі Дж. Балларда «Викрадений Леонардо» (1964) у крос-культурному діалозі з апокрифічною легендою й інваріантним «ядром» (hard core) міфологеми. Досягнення поставленої мети реалізуємо через комплексну методику, репрезентовану загальнонауковими методами, як-от аналіз і синтез. Порівняльно-типологічний метод застосовуємо для встановлення схожості та відмінності інтерпретації міфологеми Агасвера як наскрізної в «тексті культури». Методики «пильного читання» (close reading), інтертекстуальний метод залучаємо в текстуальному вивченні творів. Основною стратегією є компаративний підхід, що відкриває перспективи крос-культурного дослідження. Результати. У розвідці проаналізовано оригінальний варіант перекодування міфологеми Агасвера у мідл-літературі. У такому аспекті новела Дж. Балларда «Викрадений Леонардо» (1964) досі не була предметом спеціального вивчення. Унаслідок теоретичних узагальнень, типологізації аналітичних спостережень над корпусом творів, що містять міфологему Мандрівного блукальця, описано структурно-семантичний конструкт міфологеми Агасвера в кореляції з апокрифічною легендою; проаналізовано прийоми її перекодування в артдетективній новелі Дж.Г. Балларда; простежено подвійну апеляцію мідл-літератури і до маси, і до інтелектуалів, що акцентовано її увагою до читача. З’ясовано, що історія Дж.Г. Балларда про Агасвера-художника, розважаючи реципієнта, виконує культуртрегерські функції. Завдяки насиченості контексту «знаками культури» вона сприяє інтелектуалізації читача, підвищенню його самооцінки. Жанрові структури артдетективу активізують рецептивний потенціал твору. У висновках зазначено, що в художній реалізації міфологеми Агасвера Дж.Г. Баллард удається до принципу «подвійного кодування». Концептуальну проблематику й художню майстерність «високої» прози він синтезує з установками на розважальність масової та мідл-літератури. У такий спосіб, балансуючи на межах інваріантних і варіативних складників міфологеми Агасвера, автор пропонує свою версію. Від інваріанта її відрізняють інверсія домінантного мотиву безсмертя, естетична проблематика новели, оригінальний образ Вічного блукальця, що є художником, міжтекстова взаємодія літератури й живопису, відкритий фінал і парадоксальність розв’язки. Із двох фіналів легенди про Вічного Жида автору ближче той, що дарує Вічному мандрівникові прощення.

БАГАТОВИМІРНИЙ ОБРАЗ КИТАЮ У ТРЕВЕЛОГАХ СОФІЇ ЯБЛОНСЬКОЇ

2025-02-10T11:59:51+02:00

Мета статті – проаналізувати багатовимірний образ Китаю в тревелогах С. Яблонської, з’ясувати специфіку його візуалізації у книзі «З країни рижу та опію», а також окреслити характерні ознаки ідіостилю письменниці. Методи. У дослідженні використано біографічний метод. Застосування культурно-історичного методу уможливило розгляд тревелогів С. Яблонської у контексті реалій тогочасної доби. Книгу «З країни рижу та опію» також проаналізовано із залученням інструментарію літературної етноімагології (вивчення етнообразу Китаю), постколоніальних студій (визначення антиколоніальних акцентів у нарації авторки) та інтермедіальних досліджень (виявлення міжмистецької інтеракції та з’ясування впливу кінематографу на ідіостиль С. Яблонської). Результати. У ході дослідження виявлено інтермедіальний характер творів С. Яблонської, що полягає не лише у використанні світлин для ілюстрування книг, а й у застосуванні кінематографічних прийомів для візуалізації відвіданих теренів, адже авторка в силу своєї діяльності підтримувала цю взаємодію між кіно та літературою. Зосередження письменницької уваги на чужоземній екзотичності є невід’ємним елементом етнообразу й характерною рисою подорожніх есеїв С. Яблонської. Авторка тревелогів сприймала зустріч із Іншим як діалог культур, а її нарація сповнена неприйняття культурного імперіалізму, що заперечує витіснення орієнтальної культури європейською цивілізацією. Висновки. Багатовимірний етнообраз Китаю, репрезентований у збірці тревелогів С. Яблонської «З країни рижу та опію», дає змогу акцентувати послідовний і системний підхід авторки до вивчення різних проявів життя мешканців країни, що оприявнюється в докладних характеристиках сільського господарства, побуту, культури й політики, у панорамному світобаченні й увазі до деталей із використанням кінематографічних прийомів. Мандрівниця не лише документально фіксує важливі для сходознавців деталі тогочасного Китаю, а й супроводжує їх коментарями, що відображають філософське осмислення побаченого та відчутого. У тревелогах виразно візуалізовано образ авторки, яка постає сміливою, ризикованою, рішучою, амбітною жінкою з чіткими політичними переконаннями і світоглядними орієнтирами, якій удалося втілити в життя грандіозні для свого часу задуми та проєкти.

САМ ЯК ІНШИЙ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ПРОЄКЦІЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ФІЛІПА РОТА «ЛЮДСЬКЕ ТАВРО»

2025-02-10T11:46:47+02:00

Одним з основних векторів творчої еволюції видатного американського прозаїка Філіпа Рота є дослідження проблем ідентичності. Від роману «Прощавай, Колумбусе» (1959) до роману «Немезіда» (2010) відчутно простежується все більша увага автора до комплексного осмислення ідентичності й інакшості в ключових аспектах національно-культурного й філософсько-екзистенціального різноманіття. Етапним у цьому відношенні є роман «Людське тавро» (2000), у якому шлях головного героя від «зради» свого расового середовища до відкриття й осягнення безмежних можливостей індивідуального розвитку постає своєрідним квестом ствердження самості. Мета цієї студії полягає у тому, щоб виявити шляхом аналізу проблематики і поетики роману Ф. Рота «Людське тавро» художньо-естетичну своєрідність постановки екзистенціальних проблем ідентичності в контексті філософсько-психологічних студій інакшості. Методологія дослідження. Аналіз роману «Людське тавро», з огляду на його ідейно-змістову багатоплановість, потребує застосування комплексної методології. У філософській площині найбільш істотне підґрунтя для нас становила праця П. Рікера «Сам як інший». З-поміж власне літературознавчих підходів послуговуємося новітніми досягненнями наратологічного методу, стратегій рецептивної естетики, новоісторичного підходу. Результати дослідження. Унаслідок проведеного аналізу виявлено, що основу проблемно-тематичного комплексу роману «Людське тавро» становлять амбівалентні концепти ідентичності й самості, індивідуалізму та благоприйстойності, свободи і свавілля. Цей комплекс органічно втілено у нелінійній сюжетно-композиційній організації твору та ускладненій наративній структурі. Висновки. Змістові й поетико-стильові особливості роману «Людське тавро» дають підстави вважати цей твір глибоким і художньо своєрідним дослідженням проблем інакшості в сучасному соціумі, пошуків індивідуумом шляхів ствердження своєї ідентичності не тільки в етно-культурному та соціально-психологічному вимірах, а й у перспективі онтологічної та екзистенціальної самототожності.

ЖАНРОВІ ДОМІНАНТИ ЩОДЕННИКА АРКТИЧНИХ ПРИГОД «НЕБЕЗПЕЧНА РОБОТА» АРТУРА КОНАН ДОЙЛА

2025-02-10T11:52:10+02:00

У статті репрезентовано спробу дослідити жанрову своєрідність щоденника арктичних пригод «Небезпечна робота» Артура Конан Дойла, який належить до раннього періоду творчості митця й закарбував його враження від мандрівки Арктикою та роботи на китобійному судні «Надія». Твір складається з двох записників, що охоплюють часовий проміжок від 28 лютого до 11 серпня 1880 р., та сімнадцяти чорнильних малюнків. У щоденнику арктичних пригод виявлено як традиційні ознаки жанру (регулярність і датування записів, фрагментарність, фактографічність, суб’єктивність тощо), так і особливості, визначені образом оповідача, його світобаченням, впливом нового оточення й екстремального досвіду. Мета дослідження – установити жанрові домінанти щоденника арктичних пригод Артура Конан Дойла. Завданням є охарактеризувати особливості наративу й образу оповідача, описати та систематизувати жанрові властивості щоденника. Методи дослідження. У статті ми користувалися структурно-функціональним методом аналізу жанру щоденника, а також наратологічним підходом для вивчення особливостей наративу й творення образу оповідача, біографічним – для визначення способів репрезентації автором пам’яті про пережиті події. Результати. У ході дослідження виявлено такі жанрові домінанти щоденника арктичних пригод, як регулярність записів з обов’язковим зазначенням дня, числа й місяця; зображення відвіданих міст та місць; опис улюблених занять та розваг на кораблі (читання книг, спаринги, дискусії з капітаном та іншими членами команди на різні теми, спів моряцьких пісень тощо); опис звичаїв і традицій китобоїв; лаконічні та яскраві замальовки північних пейзажів; наскрізний інтертекст із прочитаних книг і роздуми над їхнім змістом; нотатки, присвячені власним творчим планам; портретні замальовки членів команди; опис і трактування сновидінь; роздуми над небезпечністю й жорстокістю виконуваної роботи; опис ситуацій, пов’язаних з обов’язками лікаря; вербальна фіксація самого процесу записування, що є однією з визначальних ознак жанру. Письменник часто використовує гумор, щоб записи попри домінуючу інформативність і документальність не сприймалися як «сухий» перелік фактів і подій. Висновки. Отже, аналіз жанрової своєрідності щоденника арктичних пригод «Небезпечна робота» Артура Конан Дойла дає підстави підсумувати, що твір є відображенням тогочасного світобачення митця, поступових змін і зростання, пов’язаних із набуттям ним нового досвіду. Оповідач виявляє спостережливість, інтерес до незвіданого, прагнення нотувати найважливіші події в житті команди й особливості виконання спільної роботи. Саме тому в щоденнику традиційний вектор наративу зміщено з внутрішнього на зовнішній. Записи вирізняються інформативністю, лаконічністю, помірною емоційністю, яскравими деталями й подробицями з життя китобоїв. Місце, де відбувалися події, час та обставини виконуваної роботи визначають змістове наповнення нотаток.