Південний архів (філологічні науки)

КОНЦЕПТ «ЛЮБОВ» ТА ЙОГО ВЕРБАЛІЗАЦІЯ У РОМАНІ БОЛЕСЛАВА ПРУСА «ЛЯЛЬКА»

2026-01-16T15:30:58+02:00

Метою статті є дослідження способів вираження концепту «любов» у романі Болеслава Пруса «Лялька» як багатовимірного явища, що має глибоке мовне, філософське та культурне підґрунтя. Проаналізовано художні засоби, через які виражається концепт любов в оригінальному творі польського мовою та його перекладах англійською й українською мовами. Методи. У дослідженні застосовано методи структурно-семантичного аналізу, компонентного аналізу, контекстуального аналізу. Ці методи дозволили виявити, які мовні засоби формують концепт любові і передають його у досліджуваному творі, під час аналізу граматики та лексики роману. Результати. У статті показано результати досліджень, що демонструють багатошарову структуру концепту «любов» і його неоднорідність та багатозначність у мовленні героя роману. Зокрема, ідентифіковано основні лексеми цього концепту, поєднання яких формує широку палітру значень і емоційних відтінків. Аналіз художніх текстів показав, що любов може бути вербалізована через прямі номінації (кохання), емоційні протиставлення (серце-розум, земне-небесне), метафоричні порівняння (світло, страждання) і символи (любов-лялька, лялька-невинність, лялька-недосяжність). При цьому важливу роль відіграють мовні засоби: звертання, пестливі слова, граматичні структури та стилістичні засоби, що підкреслюють експресивність почуттів. Висновки. Показано, що в різних контекстах і версіях перекладу концепт «любов» отримує нові смислові акценти – від символу ляльки й примарності до маркера усталених традицій. Концепт «любов» вербалізується через розгалужену систему метафор, фреймів і стилістичних засобів, які відтворюють внутрішню боротьбу героя між ідеалом і реальністю. Переклади частково трансформують емоційно-оцінний компонент, що впливає на сприйняття концепту читачем. Таким чином, наше дослідження доводить, що вербалізація концепту любові в художньому творі є не лише відображенням індивідуального досвіду героя, а й універсальною стратегією побудови ціннісної картини його світу.

СИМВОЛІКА РОСЛИННОГО СВІТУ В РОМАНІ-ФЕНТЕЗІ СКАРЛЕТТ СЕНТ-КЛЕР «ДОТОРК ТЕМРЯВИ»

2026-01-16T15:20:23+02:00

Мета статті – дослідити художні параметри символіки рослинного світу в романі-фентезі сучасної американської письменниці Скарлетт Сент-Клер «Доторк темряви». Методи дослідження формуються як комплекс елементів аналізу і синтезу (для огляду джерел з досліджуваної проблеми), порівняльно-типологічного методу (для встановлення схожості / відмінності особливостей репрезентації міфу про Деметру і Персефону в художніх творах), герменевтичного методу (для здійснення інтерпретації тексту роману з подальшим трактуванням окремих елементів), антропологічного аналізу (для простеження і систематизації репрезентованого у творі життєвого досвіду персонажів), засад екокритики (для висвітлення екологічної свідомості персонажів, екоцентричних цінностей). Результати. У розвідці проаналізовано символіку рослинного світу в романі-фентезі С. Сент-Клер «Доторк темряви». Встановлено, що письменниця бере за основу інваріант давньогрецького міфу про Деметру і Персефону і модифікує його складники для висвітлення сучасних проблем. Письменниця акцентує в романі образ Персефони, а не Деметри; використовує міф не для пояснення зміни пір року, а передусім для репрезентації гібридної ідентичності юної особи, що водночас є богинею весни і обраницею Гадеса в якості майбутньої королеви Підземного світу. Важливим засобом зображення гібридності Персефони є образи рослинного світу, які за своєю природою перебувають у земному й підземному просторах одночасно. Встановлено, що з-поміж флористичних образів твору найважливішими є нарцис і квітковий сад. У свідомості головної героїні нарцис маніфестує появу Гадеса, маркує середовище його побутування і є його символом. Квітковий сад, який намагається виростити Персефона в Підземному світі, є відзеркаленням усіх етапів її звільнення від будь-якої зовнішньої опіки і утвердження власної ідентичності. Висновки. Отже, у творі «Доторк темряви» С. Сент-Клер рамка роману-фентезі використовується як безпечне середовище для репрезентації важливих світоглядних, гендерних, екологічних проблем сьогодення. Вигаданий світ є зручним простором для реінтерпретації інваріантних і актуалізації варіативних мотивів міфу про Деметру і Персефону. У зображенні рослинного світу роману поєднуються обидві стратегії, наприклад, інваріантний образ нарциса набуває варіативних конотацій, пов’язаних з етичною відповідальністю персонажів і соціальними факторами.

МІФОЛОГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ ІНІЦІАЦІЇ В КОМІКСІ МАРЖАН САТРАПІ «ПЕРСЕПОЛІС»

2026-01-16T15:24:23+02:00

Мета – здійснити семіотичну реконструкцію міфологічного сценарію ініціації в тексті графічного роману «Персеполіс», що досягається розв’язанням таких завдань: описати наукову рецепцію автобіографічного твору Маржан Сатрапі, простеживши ключові напрями досліджень цього коміксу; проаналізувати спектр стрижневих міфологем тексту на релевантних їхній семантиці міфологічних зрізах; описати трьохетапний алгоритм прочитання міфосценарію ініціації: відокремлення, випробування, винагорода; визначити стилістично репрезентативні інтермедіальні маркери тексту. Методи. Реконструкцію міфологічного сценарію ініціації здійснено за допомогою методики міфосеміотичного моделювання та міфоаналізу. У дослідженні застосовано також елементи наратологічного, текстуального, імагологічного, стилістичного методів аналізу тексту, а також інтермедіальний метод як основний. Результати. Реконструйовано три ініціаційні цикли нараторки «Персеполісу». Усі цикли змодельованого міфологічного сценарію ініціації мають ідентичний алгоритм: Відокремлення → Випробування → Винагорода, експліковані в тексті відповідними образами й мотивами. Визначено міфологемні репрезентанти трьох циклів ініціації: образи таких міфомоделей, як гідроморфна (вода), піроморфна (вогонь), тераморфна (земля), солярна (сонце), флористична (квіти), аероморфна (вітер, повітря), теїстична (бог), атрибутивна (хлібна пташка, хустка), ороморфна (тюремний мур, сходи, підвал) міфомоделей, що в тексті відтворюють переважно амбівалентну семантику, репрезентуючи провідні мотиви. Проаналізовано візуальну мову тексту, яка разом із вербальним кодом дешифрує семантику ініціації. Саме візуальний складник твору найповніше репрезентує індивідуально-авторський стиль мисткині. Висновки. Комікс «Персеполіс» Маржан Сатрапі демонструє неоміфологічний складник графічного наративу, у якому зчитуються приховані архетипні структури, вибудовуються неочікувані образно-мотивні зчеплення. Інтермедіальне й міфосеміотичне дослідження коміксу окреслює перспективи вивчення його як складної багаторівневої форми репрезентації сучасної культури, що руйнує усталені стереотипи щодо коміксу як низького жанру масової літератури.

ФУНКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ «Я-ОПОВІДІ» В РОМАНІ Т. ШЕВАЛЬЄ «ДІВЧИНА З ПЕРЛОВОЮ СЕРЕЖКОЮ»

2026-01-16T15:27:48+02:00

Метою статті є виявлення нових смислових шарів та векторів інтерпретації роману Т. Шевальє «Дівчина з перловою сережкою» шляхом аналізу оповідної специфіки твору. Для досягнення поставленої мети використано метод наратологічного аналізу, до якого долучено елементи міжвидової компаративістики та жанрології. В результаті здійсненого багаторівневого аналізу було виявлено ключову роль «я-оповіді» в реалізації основних ідей роману і формуванні образу героїні-оповідачки. Зокрема, проаналізовано саму «подію оповіді» (М. Бахтін) як головний акт суб’єктності, здійснений героїнею, та виявлення особистості героїні через перцептивний план її точки зору. Виявлено, що суттєвою особливістю світосприйняття героїні, реалізованою в поетиці оповіді, є синестетичність (зокрема, систематичне надання слуховим враженням візуального втілення), яка веде до потреби «транспонувати» не лише слухові враження у зорові образи, а й те і друге – у слова. Виявлено дистрибутивні стосунки між словесним і візуальним (живописним) типами світосприйняття і проаналізовано, як через словесне самовираження реалізується творча складова особистості героїні-оповідачки. При цьому висунуто припущення, що поштовхом до перетворення моделі з відомого портрету Вермеєра на суб’єкта оповіді може бути поза дівчини на портреті: її поворот-«озирання» до глядача, в поєднанні з прямим і виразним поглядом та ледь розімкненими, наче готовими щось промовити губами, становлять живописну аналогію «я-оповіді». Але так само, як фон портрету Вермеєра ніби приховує все, що оточує зображену на ньому дівчину, оповідь героїні теж залишає не вербалізованими найбільш сутнісні переживання й оцінки пережитого героїнею, так що її оповідь є своєрідним словесним корелятом портрету Вермеєра, парадоксально поєднуючи граничну відвертість з граничною скритністю. Це дало змогу дійти висновку, що до наявних визначень жанрової специфіки роману Т. Шевальє можна додати визначення його як «роману-екфразису», екфрастична складова якого реалізована в «я-оповіді» через стратегію «розкриття-приховування».

МОТИВ ШІСТДЕСЯТНИЦТВА В РОМАНІ «ЮРА» МАРИНИ ГРИМИЧ

2026-01-16T15:11:28+02:00

Метою нашої статті є простеження мотиву шістдесятництва в романі відомої української письменниці Марини Гримич «Юра», що воскрешає суспільно-політичний та літературно-мистецький процеси в Україні 1960-х років. Методи. У статті використано елементи таких методів: культурно-історичного (для виcвітлення особливостей відтворення письменницею рис українського національного характеру на тлі історичної епохи), естетичного (забезпечує розгляд роману як літературно-мистецького феномену), міфологічного (для відстеження репродукування авторкою міфологічних образів), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація тексту твору з можливістю подальших витлумачень), описового (здійснюється систематизація окремих композиційних елементів у досліджуваному тексті), інтертекстуального (звертається увага на роль поетичних аплікацій у творі). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Результати. Автор статті репрезентує аналіз роману Марини Гримич «Юра» через розгляд наскрізного мотиву шістдесятництва, що відіграє в творі досить важливу роль. Письменниця розгортає цей мотив через оцінки, спогади, критичні відгуки про шістдесятників з боку найрізноманітніших представників суспільства – від студентів та працівників видавництв до високопоставлених чиновників та працівників КДБ та їхніх інформаторів. Авторка поєднує документалізм у зображенні сторінок із життя та діяльності Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала, Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Лукаша, Григора Тютюнника та інших шістдесятників з переказами та легендами про них, народженими й поширеними в письменницькому та довколалітературному середовищах. Висновки. У романі Марини Гримич «Юра» про шістдесятництво йдеться як про стиль епохи переоцінок застарілих догм у суспільному житті й літературно-мистецькому процесі постсталінської доби. І цей стиль забезпечувався не лише зусиллями яскравих творчих особистостей чи знаних громадських діячів, а й пересічним загалом. Шістдесятники репрезентовані як спільнота інтелектуалів, одержимих диваків-одинаків, які мали покликання епатувати публіку й успішно цього досягали, не боячись за це постраждати. Авторка проводить вододіл між російськими та українськими шістдесятниками, які діяли і творили в абсолютно різних обставинах.

ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНШОМОВНИХ ПРЕФІКСІВ ПОЛІ- І МУЛЬТИ- У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СЛОВОТВОРЕННІ

2026-01-16T15:16:29+02:00

На нинішньому етапі розвитку лінгвістичної науки українська мова зазнає інтенсивного збагачення словникового складу під впливом глобалізаційних процесів, активного розвитку науки, технологій та масових комунікацій. У статті чітко визначено мету – проаналізувати функційно-семантичний потенціал іншомовних префіксів полі- та мульти- у сучасному українському словотворенні, висвітлити їхню роль у процесах номінації з метою творення емоційно-експресивної лексики. Застосовано комплекс методів загальнонаукових та лінгвістичних з метою аналізу префіксів полі- і мульти-. Результати аналізу: розглянуто їхню етимологію, шляхи входження до української мови, основні значення й сфери використання. З’ясовано, що префікс полі- має давнішу традицію функціювання і вживається переважно в науковій та гуманітарній сферах, використовується для позначення множинності, різноманітності, багатоскладовості; у книжному, художньому стилі може мати експресивне забарвлення, підкреслюючи багатогранність явища, семантично надавати словам відтінку універсальності, широкого спектру, тоді як префікс мульти- є пізнішим запозиченням, поширеним завдяки глобалізаційним процесам та англійськомовному впливу, й активно функціює у технологійному та мас-медійному дискурсі, стилістично більш розмовний і «модерний», часто асоціюється з глобалізацією, технікою, сучасними реаліями. Обгрунтовано, що порівняльний аналіз цих продуктивних словотворчих формантів, які утворюють терміни й неологізми, що відображають динаміку українського словотворення, засвідчив як їхню семантичну близькість, так і стилістичні відмінності. У висновках встановлено, що полі- більш тяжіє до наукової та академійної мови, надає слову «серйозности», тоді як мульти- вживається переважно в технологійному та масмедійному дискурсі. Заакцентовано, що функційно-семантичний потенціал обох префіксів відображає динаміку українського словотворення, збагачення термінологійних систем і розвиток мовної картини світу під впливом як внутрішніх тенденцій, так і зовнішніх глобалізаційних процесів. Перспективи вбачаємо в подальшому вивченні варіантного вживання цих префіксів та їхньої ролі у формуванні неологізмів у різних сферах сучасного дискурсу.