ДИНАМІКА РОЗВИТКУ АНАЛІТИЧНИХ ФОРМ МАЙБУТНЬОГО ЧАСУ НАПРИКІНЦІ СЕРЕДНЬОАНГЛІЙСЬКОГО – НА ПОЧАТКУ НОВОАНГЛІЙСЬКОГО ПЕРІОДІВ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДЖ. ЧОСЕРА ТА В. ШЕКСПІРА)

Анотація

Метою цієї статті є дослідити еволюційний процес розвитку аналітичних форм дієслівної категорії майбутнього часу на прикладах художніх творів Дж. Чосера та В. Шекспіра, починаючи з кінця середньоанглійського періоду й до початку новоанглійського часу. Інтерес до цього процесу на перехресті двох епох, можливість дослідити його на матеріалі історичних пам’яток зумовили вибір теми нашої статті. Серед методів дослідження, які були використані для виконання наукової розвідки в межах заявленої теми, виокремимо загальнонаукові методи дослідження реальної дійсності – аналіз та синтез; порівняльно-історичний метод, який дозволяє порівнювати та зіставляти лінгвістичні граматичні явища; структурний метод, що дає можливість розглядати розвиток еволюційного процесу, виділяючи його основні системоутворювальні елементи; вірогіднісну вибірку фактів; кількісний і якісний аналіз, узагальнення. Висновки. Здійснений аналіз трансформації синтетичних форм вираження майбутнього часу в аналітичні доводить, що виникнення нових аналітичних форм є довгим процесом граматичного абстрагування від окремих лексичних одиниць. Стадії розвитку дієслівних категорій двох епох (кінця XIV – початку XVII ст.) характеризуються тим, що категорія майбутнього часу виникла в середньоанглійський період; при цьому вона вживалася не досить послідовно, не мала закріпленого порядку в аналітичних конструкціях, була відносно мало розповсюдженою. Майже за два століття (з кінця XIV до початку XVII ст.) категорія майбутнього часу в парадигмі англійського дієслова зазнала певної еволюції: її використання майже в усьому відповідає сучасним нормам. Встановлено, що до середньоанглійського періоду конструкції з будь-яким модальним дієсловом у сполученні з інфінітивом могли передавати тією чи іншою мірою майбутній час, зберігаючи, власне модальне значення, то в епоху Дж. Чосера для вираження майбутнього часу вживаються тільки конструкції «shall + інфінітив» і «will + інфінітив». При цьому встановлено, що якщо в «Кентерберійських оповідях» покажчиком майбутньої дії найчастіше виступало дієслово «shall», то в творах В. Шекспіра, зокрема в «Троїлі і Крессиді», обидва дієслова, «shall» і «will», вживалися для вираження майбутнього, але без певної закономірності щодо особи.